Глава 1. ПРИНЦЕСА І ДРАКОН

Вона була приречена дістатися нелюбому чоловікові. Заради порятунку батьківщини і своєї династії.

І віддалася пристрасно грубому козаку, хоч і гетьманському сину, який зневажив її красу і гідність. І не зрозумів, який скарб йому подарувала доля.

…Тиміш Хмельницький на чолі козацького війська впевнено підійшов до Ямполя. Молдавський господар послав назустріч майбутньому зятю своїх бояр у супроводі шести тисяч воїнів.

Особисто для Тимоша надіслали розкішну карету, запряжену шестіркою арабських скакунів, та чималий запас усіляких харчів і напоїв – меду, вина та горілки.

Володар Молдавії Василь Лупул наказав боярам зустріти гетьманенка як свого рідного сина.

На під’їзді до Ясс господар особисто зустрічав Тимоша Хмельницького. Кавалькада розкішно вдягнених бояр на дорогих конях вразила козаків. Поруч із пишно вбраними молдаванами запорожці мали вигляд бідних родичів.

З’їхавшись разом, Василь Лупул та Тиміш Хмельницький зійшли з коней та привіталися – обнялися й поцілувалися.

Це трапилося 30 серпня 1652 року.

Молдавський князь звернувся до Тимоша з пишною вітальною промовою. Однак той стояв мовчки та кусав собі губи – так згадують очевидці тієї зустрічі.

Василь Лупул сказав Тимошу якийсь комплімент, а той стояв, як стовп – не міг вимовити жодного слова. Тільки безпорадно оглядався на Виговського – розповідає історик Микола Костомаров.

Замість недолугого жениха на привітання відповідав генеральний писар Війська Запорізького Іван Виговський, який добре володів ораторським мистецтвом.

Тиміш був вдягнений в атласний жупан кармазинового кольору та в бархатну ферязь, підбиту московськими соболями. Молодий хлопець невисокого зросту, рябий від віспи та рудий – таким бачили Хмельниченка його друзі та вороги.

«Самъ Тимошъ былъ въ атласномъ, кармазиноваго цвѣта, жупанѣ, въ ферезіи бархатной, подбитой соболемъ, которая, какъ видно, не на него скроена. Онъ былъ дѣтина молодой, съ лицомъ рябоватымъ отъ оспы, роста малаго, но большой разиня…» – розповідає нам польський історик Карл Шайноха.

Козацькі полковники в польських жупанах гарцювали на добрих конях та мали оздоблену сріблом зброю. Але рядові козаки були бідно вдягнені.

Однак це не дуже турбувало козацьких «сватів». Їх прибуло три тисячі на весілля свого ватажка з молдавською принцесою.

Василь Лупул і Тиміш Хмельницький їхали поруч. На в’їзді до молдавської столиці Ясси їх зустріли гарматною пальбою. Гриміли воєнні марші.

Тесть і зять увійшли до палацу, і там господар представив дорогому гостю членів своєї родини. Але Тиміш усе мовчав – і це вже було ознакою поганого тону, бо на привітання треба відповідати привітаннями.

Ситуацію знову врятував Виговський, зачарувавши своєю промовою усю сім’ю молдавського володаря.

Потім жениха запросили до покоїв нареченої. Почалися танці під скрипки циган.

Однак все це чомусь роздратувало старшого гетьманського сина. Тиміш з-під лоба дивився на молдавських бояр і придворних, кривився невдоволено і навіть лаявся. Потім демонстративно вийняв ніж і почав обрізувати собі нігті.

Така нешляхетна поведінка вкрай вразила усіх присутніх, окрім козаків.

Під час святкового обіду Тиміш весь час мовчав, і це розсердило молдавського князя. Знову гриміли гармати, грали турецький та циганський оркестри.

«Тиміш, переодягнений на польський кшталт, сидів поруч із майбутнім тестем і здивував усіх незнанням поводження. Всі гості пили за здоров’я, говорили, як заведено на банкетах, а Тиміш мовчав. Ні бе, ні ме – сказав про нього очевидець…» – пише Микола Костомаров.

На другий день всі готувалися до весілля. Придворні боярині та бояришні в багатих нарядах танцювали у великій залі палацу, а Тиміш сидів біля вікна, пив чорну каву та дивився на жінок.

Нарешті, жених занепокоївся – і відразу господар та його дружина привели до Тимоша свою улюблену доньку, красуню Розанду.

«Въ воскресенье утромъ боярыни и волохская молодежь танцовали, а потомъ ихъ милости господарь и господарша возлюбленную свою дочь Домну-Розанду съ сокрушеннымъ сердцемъ вручили неуклюжему, неотесанному и нѣмому жениху...»

Так пише про це дійство Карл Шайноха.

Василь Лупул подарував Тимошу розкішне вбрання, у якому жених поїхав до церкви на вінчання. Два пажи супроводжували гетьманенка, а до храму його завели молдавські бояри.

Тиміш і Розанда підійшли до вівтаря, стали на коліна та поклялися кохати одне одного до гроба. Після цієї церемонії жених повеселішав і почав обнімати свою дружину.

Але Розанда заливалася гіркими сльозами – наче відчувала свою майбутню нещасну долю…

Не такого чоловіка хотіла собі молдавська принцеса. Могла вийти за князя Вишневецького або за магната Потоцького. Могла стати дружиною трансільванського князя Ракоці.

Могла бути щасливою з аристократом – а вийшла заміж за грубіяна і хама.

Та незважаючи на сльози юної Розанди, вся молдавська столиця гуляла, їла, пила та співала.

Привезли козацьких свах. І тут над ними вдосталь насміялися молдавські дами.

«Потомъ сѣли за столъ, за свахами послали карету, но дома ихъ не нашли, -- онѣ на постояломъ дворѣ пили водку. Этихъ чучелъ привезли въ замокъ; всѣ онѣ -- родня Хмельницкому: лицомъ безобразны, въ еврейскихъ шубейкахъ, подшитыхъ однако соболями, и съ большими воротниками…».

За весь час лише одного разу відкрив свого рота Тиміш – вирішив таки подякувати гостинному господарю.  

Молодий Хмельницький справді був неговіркий хлопчина, але зробив дві різкі політичні заяви під час весільного бенкету.

Своєму тестеві він заявив, що поки має шаблю, допоки буде знищувати ляхів. І додав гордовито, що стане новим правителем Мултянського князівства, сусіднього з Молдавією – тому що батько його, гетьман Богдан Хмельницький, домовиться про це із турецьким султаном.

Ці бундючні й необережні слова стривожили і молдавських бояр, і мултянських гостей. І, врешті-решт, бажання стати мултянським господарем обернеться кривавою війною та загибеллю Тимоша, що станеться через рік…