Глава 11

- Ще раз! - почувши це, Карл ледве стримав стогін. Єва - його лікарка. Оце її “ще раз!”... Як тільки він прийшов до тями і здивовано роздивлявся в новому приміщенні, Єва вже була тут. Єва, а не Рута. - Так, лорде, не байдикуй! - ще одна її фірмова фраза. Єва, буквально, з неї почала їхнє знайомство! І всі ці тижні, що вони були тут, він 90% часу чув саме її! Єва була з ним, коли він відкривав очі зранку. Єва була з ним, коли він буквально вимикався від болю та втоми ввечері. Єва пічкала його мерзенними ліками, Єва змушувала його робити вправи, з кожним тижнем все складніші, Єва казала, що йому можна їсти, а що - ні. Єва, Єва, Єва... Перші дні він питав про Руту, вимагав її, саботував, але... Рута не з’явилась, а Єва йому потім помстилася подвоєнною кількістю ліків і вправ. Декілька разів до нього заходив ще Азат, він і допоміг їм опинитися тут, в цьому поселені і конкретно цьому домі, про що одразу  повідомив, а на питання Карла про Руту щиро здивувався, бо виявляється Рута жила в сусідній кімнаті, просто не заходила до нього і... - Ще раз!

А потім Єва прикатила до нього крісло колесне. Вправ стало ще більше, болю стало втричі більше. Його сковали корсетом і наче ляльку Єва з Азатом пересадили в це крісло і... в кімнату вперше зайшла Рута

- Привіт,- видихнула вона, так і стоячи на порозі кімнати

- Єв, ходімо чаю приготуємо,- Азат одразу ж витягнув його особистого ката з кімнати

- Привіт,- відлунням озвався він, впитуючи очима її красу. Трясця, здається, він скучив більше, ніж думав, бо його вже на поезію потягнуло! - Як ти?

- Я? - здивовано одізвалась Рута і на її плече раптом прилетів Крак

- Кра-ак! - привітався той і Карл посміхнувся пташці, той перебрав крилами і Рута ніжно так погладила грудку Крака, якому Карл зараз ой як заздрив!

- Ти їсти хочеш? - Ніяково спитала Рута. Карл нахмурився. Вона нервувала? Вперше - за весь час їхнього знайомства - він бачив її такою.

Зажатою. Невпевненою. Ніби чужою.

Їй було некомфортно. Ніяково.

І не просто в присутності когось - в його присутності!

Рута, зазвичай така легка і відкрита, тепер ніби втратила себе. Карл не впізнавав її.

- Ні,- тихо відгукнувся він на її питання. Їсти йому не хотілося, йому хотілося повернути свою Руту! Йому хотілося її обійняти! Відчути її обійми, поцілунки! Відчути її! Її, а не цю застигнувшу на порозі його кімнати статую!

- А я... піду поїм,- кивнула та і зникла.

Карл тренувався втричі завзятіше. Боров той клятий біль, пив ті огидні ліки - робив все, аби швидше повернутися до себе минулого і повернути її! Бо це певно через його каліцтво і зламане тіло Рута... ні, вона не відмовилась від нього! Ні, вона не могла! Ні! Це просто... просто щось, що він поки що не розумів, але він то виправить! Він все виправить! Він мусить!

- Так, лорде, тихіше. Тихіше,- зупинила його Єва. Якщо раніше вона його лише підганяла, то тепер вона все частіше його зупиняла, як і Крак, що тепер чомусь жив з ним. Птах сидів на його підвіконні, періодично кудись літаючи, і зрештою Карл попросив Єву поставити птахові жердину, тож Крак тепер під час тренувань Карла завжди був поруч, перелітав між жердиною і його колінами, іноді плечем, дозволяючи пестити свої пір’я і даруючи йому таку необхідну пітримку. - Так, зроби перерву і підемо до ванної

- Єво, я хочу...

- Ні, сам ще зарано,- знову відрізала лікарка. - Ти можеш травмуватися, а ми цього не хочемо. Тож ти тут готуйся, а я піду скажу Руті, щоб приготувала нам ванну

- Рута тут?

- Так, зараз покличу

- Чекай, я... - Карл одразу почав метушитися, намагаючись хоч якось привести себе до ладу

- Лорде, облиш, ти і так гарний,- посміхнулась йому Єва, він лише пирхнув, бо... який він, збіса, гарний?! Он Рута його уникає! І не просто уникає, а...

 - Привіт,- привіталась Рута, зазирнув до його кімнати,- як ти сьогодні?

- Так само,- смикнув плечима він, відчуваючи таке тотальне розчарування, бо... ні, чуда не сталося - його Рута не повернулася, знову була ось ця, закрита статуя на порозі

- Карле,- дівчина одразу нахмурилася і зайшла в кімнату,- що? Тобі гірше?!

- Та ні, біль не такий сильний і Єва каже, що скоро стане ще слабшим,- смикнув той плечима і поморщився від болю. Так, тепер кожен рух віддавався йому болем, до якого Карл вже звик, а от до болю від... ні! Ні, Рута жива! Рута поруч! Просто...

- То чого ж ти тоді такий?..

- Руто, де ти була? Де ти є?! - все ж зірвався він і спитав нарешті

- Там,- вона кивнула на вікно

- Там,- з видихом повторив Карл

- Карле?..

- Та нічого, просто... Вдома ти казала, що тобі мене не вистачає, а тут... З ким тим весь час?

- Азатом,- просто відповіла Рута

- О... - шоковано видихнув Карл, бо чесно кажучи, він чекав, що вона спростить ці всі його недолугі... виявляється, що вже не такі і недолугі, підозри