Глава 10

Карл вже декілька секунд намагався осягнути... хоча б щось. В голові була якась дивна, в’язка пустка. Туман... З тілом було ще складніше, бо він його не відчував. Зовсім. Єдине, що він відчував це була нудота, чи ні?..

Він витратив якось забагато сил, аби просто відкрити очі, а потім стало ще важче, бо дивився він на якусь знайомо-незнайому стелю... Вирій?..

- Чому я тут?.. - почув власний сиплий голос

- Бо ти наш син

- Що? - видихнув Карл шоковано і очі знову закрилися. Він вдома? Але Рута, Корі, Монті?.. Невже Рута йому наснилася?!

- Амі, зачекай

Амі... Карл раптом відчув таке шокуюче болюче розчарування і... не бажання бути тут! Він хоче до неї!

- Руто...

- Магура її скоро приведе, певно,- трохи відсторонено відповів... Влад, це був точно його голос!

- Що? - ось тепер він взагалі нічого не розумів, відкрив очі і здивовано роздивлявся... батька чи?.. Рута існує чи?.. Він вдома... А що для нього тепер дім? Бо... ось він подумав про дім, а згадав... ліжко з Рутою, а не будинок Владик Полотна

- Магура сховала Руту, поки Дюк тебе шукав. Певно, щось там таке в повітрі Яві, що вони обидва страждають на параною,- а ось тепер в його голосі явно звучало почуття провини... Що ж так складно?..

- Владе?.. - Карл знову відкрив очі

- Я заплутав тебе цими своїми словами,- видихнув, кивнув той. - Хоч я тебе і не ростив, тут, але... я відчуваю в тобі щось рідне і Злата також... Тож... Співчуваю, але ти також під нашою гіперопікою

- Амі?.. Ти... ви звали її

- Вона телефонувала,- Влад підняв свій телефон так, щоб Карл його побачив

- Так, братка, киш! Дай індрику відпочити! - пролунало збоку і він мимоволі посміхнувся

- Корі...

- Корі в кубі,- буркнула та. - Ну і налякав же ти нас!

- Карле! - Рута буквально влетіла до його палати

- Квіточка... - щасливо видихнув той і вперше, з того моменту, як прийшов до тями, щось відчув - біль і щастя одночасно, бо кравчиня кинулася йому на шию, міцно обіймаючи, зариваючись у сорочку, притискаючись до шкіри, ніжно покриваючи її поцілунками.

- Руто, обережніше! - прикрикнув Влад і вона завмерла

- Що з тобою?.. - перелякано спитала Рута, обережно сідаючи поруч з ним на ліжко і все ще обіймаючи долонями його шию

- Не знаю,- зізнався Карл. Влад з Корі переглянулися і подруга проговорила

- Компресійна травма хребта, Вайна сказала, що тебе різко смикнули назад і пошкодили...

- Так, я пам’ятаю,- хмуро проговорив Карл і глянув на свої ноги. Якщо руками він хоч із болем, але все ж міг рухати, то ноги... їх наче не було

- Тимчасовий параліч - це нормально для такої травми,- заспокійливо проговорив Влад

- Компресійний перелом? - перепитала Рута, хапаючи його за руку

- Так сказали лікарі. Хребець здавив нерви ось і,- смикнула плечима Корі

- Чекай, ти чому тут? - нахмурилась раптом дівчина. - Чому не в лікарні?

- Після того, що сталося з індриком?! - пирхнула та

- Дівчина права, тобі ще рано...

- Братко, ша! Мене отруїли і мало не вбили моїх дітей! Їдальню підірвали, Карла викрали і поранили, а в Фортеці засіли ранари! Яка, трясця, лікарня?!

- От нервувати так тобі точно не варто

- Отруїли? - нахмурився Карл

- Так, Магура передала протиотруту. Дякую, Руто,- видихнула Корі і кравчиня кивнула.

- Ранари в Фортеці? В моїй Фортеці?!

- Так

- Якого біса?! - Карл аж сіпнувся і ледве стримав стогін болю

- Ми розберемося,- заспокійливо проговорив Влад,- а вам, всім вам, поки що краще залишатися тут

- Чекайте, Монті... Від нього декілька тижнів не було новин, після тих фотографій,- Карл глянув на Руту, маючи на увазі ті фото, що він показував на їхній вечірі з батьками,- вони не надсилали нічого і коли я намагався повідомити щодо Корі... в мене не вийшло з ними зв’язатися

- Луцій сказав, що Монті повернувся в Фортецю і ранари пішли

- Монті повернувся і не шукав Карла? Не прийшов сюди?! - нахмурилась Корі і мотнула головою,- ще й Дюк...

- Що з ним? - спитала Рута і її хватка на руці Карла стала ще міцнішою

- Струс мозку. Алек зараз з ним

Карл раптом видихнув і відкинув голову, закриваючи очі

- Що? Мій Лорде, що? - перелякано спитала Рута

- Спина... - видихнув той

- Зараз Вайну приведу,- кивнув Влад і зник

- Карле,- кравчиня раптом обійняла долонями його обличчя,- дивись на мене, дивись мені в очі! - він стиснув зуби і все ж виконав її прохання. - Ось так, добре, дивись