Глава 7

- Мамо, ми не використовували захист! - ось ця фраза в щебетанні доньки, що розповідала про їхні з Карлом перші вихідні, привернула увагу Магури

- Добре, що в тебе імунітет,- буркнула вона, втамовуючи своє серце, яке зрадницько стиснулося

- Але не від дитини!

- Ти... не хочеш дітей? - оце було відкриттям, якщо чесно

- Які зламають моє життя?! - а її дитина на грані істерики!

- З чого ти?.. - нахмурилась Магура, відставляючи чашку з чаєм, що вони пили під щасливе щебетання Рути

- Дюк розповів якою ти була до мене! - і зараз від того щасливого щебетання нічого не залишилось. Була паніка, чиста паніка. У Рути! Через можливу вагітність?..

- Сонечко...

- Мамо, не треба! Я тебе зламала! - що той... батько їй вже наговорив?!

- Не ти! Я сама винна!

- Мамо!

- Якби не ти, мене б вже взагалі не було! Ти мене врятувала!

- Я?.. - розгублено перепитала Рута

- Я була одна і мені було 17, я була нажахана самотністю і... я кохала твого батька, але... - а далі Магура забуксовала, бо про це говорити було важко навіть зараз

- Він був одружений,- підказала донька

- Він одружився пізніше і лише через те, що я йому не зізналась, його ошукали

- Він казав, що кохав тебе і ніколи б не зрадив, якби... Мамо? - побачивши мамини сльози, злякалась Рута

- Вибач, все добре... - Магура трохи розгублено витерла сльози, які і для неї стали несподіванкою

- Ти не знала, що він тебе кохав,- видихнула донька

- Ні... - зізналась Магура і поспішила змінити тему розмови. - То ти дійсно не хочеш від Карла дітей?

- Я... не знаю...

- В будь-якому випадку, тобі не 17, в тебе є я та і Карлу не 17, тож...

- Дякую,- раптом перебила її Рута

- За що? - розгубилась Магура

- За ці твої умови,- щиро кивнула та і обійняла її

- Подякуєш на заручинах,- посміхнулась мати

- Маг?.. - видихнув ім'я Дюк, коли... побачив її в своєму кабінеті

- А це що в тебе? - кивнула вона на дошку, яку він взагалі-то ховає і яку навіть Луцій ніколи не помічав!

- Побічний проєкт, не звертай уваги,- відмахнувся той. - Ти звідки тут?

- Побічний, кажеш? - гмикнула Магура, повела головою, показуючи, що не вірить. - Знаєш чому їх ранари розшукують?

- Ні, і здається ніхто не знає, бо вони не порушували жодних законів, взагалі! - все ж зірвався Дюк. Цей “побічний” проєкт залишався його головним болем з того самого моменту, як він пішов (остаточно) з ранарів

- І таких набагато більше,- відсторонено кивнула Маг

- Що?..

- Що? - зробила та вигляд, ніби не зрозуміла його питання

- Що ти мала на увазі?!

- Ти ж сказав не звертати уваги? - знову гмикнула Магура. Вона і в дитинстві так багато гмикала?!

- Магуро! Ти їх знаєш?!

- Не можу ні підтвердити, ні...

- Магуро, припини! - від цих її насмішкуватих гмикань він все ж зірвався. - Це все не жарти! Чомусь ранари на них полюють! І мало того, що на них полюють, так вони ще й зникли!

- І ти думаєш, що?..

- Вони їх вбили!

- Чому? - а ось тут було здивування

- Не знаю! І це не перше "не знаю" за ці роки після оновлення ради ранарів! - рикнув Дюк і Магура кивнула. - Маг?.. Що ти знаєш?

- Ми вже на вечерю запізнюємось,- смикнула та плечима і вказала на годинник,- це тому я тут, Луцій привів після чергових тестів і досліджень в цій вашій Вежі

- Я ж дізнаюсь! - ось тепер він був абсолютно певен в тому, що вона знає! Трясця, вона знає! Отже, йому це не ввижається! Це дійсно відбувається, бо Магура знає! З усіх людей знає саме вона!

- Про тести і дослідження? - знову почала знущатися вона

- Магуро, це серйозно!

- Саме так! - тепер вже Маг рикнула на нього, серйозна як ніколи. Навіть не просто серйозна, а... налякана? - Тож краще спали це все і взагалі забудь! Ходімо до Рути

- Магуро... Це Лібера? - Дюк кивнув на дошку і вона підняла брову, а потім сказала зовсім не те, що він хотів почути

- Я планую їм маршрут подорожі...

- Лібері?!!

- Карлу і Руті. Є якісь пропозиції?

- Так! Ти відповідаєш на мої питання! - ось це її ігнорування! Так, Дюку, спокійно. Ти чого так злишся?..

- Спали це і забудь! - рикнула та у відповідь

- Маг, я знаю, що це група Провідників, що вони з'явились, коли ми пішли. Я знаю, що ранари їх активно розшукують. Це вони?