Глава 6

- Руто? - тихо окликнув Карл дівчину, яка явно була вся в тому ескізі, за яким він застав її в цьому ательє (так, вона все ж до нього повернулася, бо її мама переїхала в будиночок поруч і та не хотіла залишати мати саму, або просто втекла від нього...)

- Мій Лорде?.. - розгублено спитала вона, червоніючи і ховаючи те, що малювала

- Ми домовлялися,- розгублено нагадав він. Дівчина явно була здивована і він не розумів чому, а ще він до біса нервував! - Вихідні разом. Умова твоєї мами

- Так, я пам'ятаю... просто... - Рута видихнула і ніяковіло зізналась,- я не знаю, як поводитись

- Я теж,- з видихом зізнався Карл і озирнувся навколо. - Ти снідала?

- Ні,- мотнула та головою

- І я ні, то може поснідаємо? - запропонував він, хапаючись за цю соломинку. - Де хочеш?

- Та таверна, батька Квітки, пам'ятаєте? Смачно було

- Як скажеш,- посміхнувся він і простягнув їй руку

І він в житті не відчував себе так ніяково! Карл гадки не мав як себе вести! Буквально! Його минулі серйозні стосунки розвивались ніби самі по собі, бо вони з Амі росли разом і постійно перебували разом, в них були спільні радощі і проблеми, а тут... Нє, що робити, в теорії, він знав! Не серйозні стосунки в нього теж були, і там, коли він намагався позбутися того болю від втрати, і тут, коли... кхм... Але то все було НЕ серйозно, а так він з Рутою не хотів! Тож... трясця, треба було... що? Поговорити з Корі?! Чи Монті?! Трясця, от чому він... Треба було спочатку запросити її на побачення хоч! Якого він одразу зробив їй пропозицію?! А як вона... злякалась? Чи... погодилась із ввічливості? Вона була така ввічлива на їхній вечері з її батьками! Така ввічлива і вдячна за порятунок... О, ні... а як вона погодилась, бо... просто вдячна?! Який же ти йолоп, Карле!

- Мій Лорде,- тихо окликнула його Рута і він трохи здивовано на неї подивився. А що як дійсно? Це все вдячність?! Що як... він примусив цю дівчину... - Ви... передумали? Щодо... заручин?

- Руто, я... - шоковано видихнув Карл, а вона раптом почала молити

- Будь ласка, не кидайте мене! Дайте мені шанс! Можливо, я... ви... все ж... Розумію, ви людина слова і обіцяли захищати всіх нас, але... можливо, все ж... з часом, можливо... вийде щось більше, ніж...

- Руто! Руто, квіточко моя,- Карл зірвався зі свого місця навпроти неї і присів навпочіпки поруч з її стегнами,- ніякий борг не змусить мене!.. Руто, я... хочу цих заручин! Я хочу цих стосунків! І це я маю просити...

- Ні, не треба! Я... я...

- Ти погодилась із... вдячності? - все ж спитав він

- Що?..

- На... заручини? Ти погодилась, бо я... Владика? Допоміг...

- Ні! - скрикнула вона так, що всі присутні одразу обернулися до них. - Ні,- тихіше повторила вона, хитаючи головою і він видихнув, прикрив очі

- Можеш припинити звертатись до мене на "ви"? - тихо попросив Карл

- Що?..

- Якщо ти не передумала щодо наших заручин, то називай мене, будь ласка, на ім'я і звертайся на "ти",- попросив Карл і посміхнувся їй. Рута уривчасто видихнула і кивнула. - Дякую,- кивнув він, а потім повернувся на своє місце

- Не хочеш прогулятися? - кашлянув, спитав Карл. Не зважаючи на ті їхні фрази, ніяковілість нікуди не ділась, так сумнівів (в нього) поменшало, але ніяковілість залишилась, як і ця шалена нервозність, що вже починала його дратувати

- Ходімо на водоспад? - кивнув, спитала Рута і він кивнув у відповідь. Вони одночасно піднялись зі своїх місць і Карл хотів її обійняти чи взяти за руку, але... чи можна? Чи не злякає? Чи не занадто то буде?!

Тож вони ось так і вийшли ніяково тримаючись поруч. Дійшли до водоспаду і...

- Як же тут красиво,- тихо видихнув Карл, мимоволі згадуючи свою реальність, де він бачив цей водоспад лише в дитинстві

- У вас він був?

- Вас? - перепитав той і Рута йому посміхнулась

- У твоєму світі?

- Реальності,- видихнув він, повертаючись знову до водоспаду,- був, тільки я давно його таким не бачив... здебільшого цей світ був у тумані

- В... тебе було улюблене місце? - запнувшись, спитала Рута, так і стоячи з ним біля поручнів цього виступу оглядового майданчика

- Не знаю, ніколи не замислювався над цим,- смикнув той плечима. - А в тебе?

- Є,- кивнула та з цією сонячною посмішкою

- Покажеш?

- Одного разу,- хитро кивнула Рута і він мимоволі посміхнувся їй, відчуваючи, що ця клята нервознісіть нарешті відступає. Видихнув, Карл знову повернувся до водоспаду, дозволяючи собі нарешті розслабитися і насолоджуватися видом і... компанією... Рути

- А тут прохолодно,- тихо зауважила Рута і майже одразу відчула вагу, тепло і запах його куртки на своїх плечах, а ще його долоні. Щасливо видихнув, Рута шагнула назад, ближче до нього і завмерла, бо раптом він відійде? Раптом він...