Глава 4

- Окуляри?! - від подиву Луцій аж зупинився на порозі кабінета друга

- Від линз вже очі болять, - смикнув той плечима і повернувся до своїх паперів. - Що хотів?

- Зору твоя знайома змусила викликати матір і...

- Що?!  

- Магура. Вона повернулася

За дві хвилини до цього.

- Зорана, виклич матір,- незнайомка раптом з'явилась посередині шкільного майданчика

- Що? Хто ви і що робите тут?! - Зорана шагнула вперед, закриваючи собою дітей, які якраз вибігли на перерву

- Виклич. Матір! - крізь зуби повторила та і безшумна блискавиця раптом пройшлась її тілом, а ще буквально на мить Зора побачила в її руках зброю

- Магуро! - не встигла Зорана навіть подумати, як навпроти незнайомки з'явилась її мама

- Відведи в Наві,- повернулась до неї незнайомка, тобто Магура

- Магуро...

- Не треба! Рута зникла

- Ти можеш і сама,- видихнула мати Зорани і та вперше бачила її такою... винною?

- Давно не бачились, скучили? - з кривою посмішкою спитала Магура у переляканої стражи, що... просто опустила зброю,- молодці, гарна пам'ять,- гмикнула та і по стражі все одно вдарили блискавки

- Де моя донька? - спитала вона у старшого чоловіка, що вискочив надвір величної будівлі, більш схожої на якийсь палац, що не дивно для цього кварталу Наві

- Її тут немає! - вигукнув чоловік, намагаючись виглядати спокійним і хоробрим

- Де вона?! - Магура ткнула його алебардою і чоловік впав на спину, одразу ж випроставшись серед цієї барвистої доріжки, а потім ще й відповз, намагаючись відсторонитись від леза алебарди у власного горла

- Я не розумію про що ти! - пискнув той, вже не спокійний і точно не хоробрий

- Не розумієш?! - ця відповідь ще більше розлютила жінку. - Де моя донька?! Що ти з нею зробив, наволоч?!!

- Маг! Маг, її тут немає! - у двір вбіжав ще один чоловік, набагато молодший і... красивіший

- Кейстуте, не лізь! - огризнулась та

- Маг, будь ласка, відпусти батька, її тут немає,- обережно проговорив він,- клянусь, немає

- Кей, її знову викрали. Знову! - придавив старшого чоловіка алебардою до землі, точніше доріжки, рикнула Магура через плече

- Маг, ми ж знали що так буде, але це не він,- м'яко повторив Кейстут. Видихнув, Магура відступила, але останньої миті все ж  полосонула горло старшого чоловіка

- На згадку. Втретє я не стримаюсь,- спокійно попередила та

- Ходімо,- Кейстут протягнув їй руку, Магура взяла її і навіть дозволила обійняти себе, допоки вони виходили з двору,- розкажи мені що сталося

- Кей... - почала Магура, але коли нарешті вийшла з двору, мало не впала, побачивши там... Луція, Дюка і мати Зорани. - Живий, не хвилюйтесь,- буркнула Магура, звертаючись до жінки. - Кей, є де поговорити?

- Так, звісно. Ходімо...

- Чекай! - раптом окликнув їх Дюк

- Чого тобі, коваче? - втомлено спитала Магура

- Коваче? - перепитав в неї Кейстут і та кивнула. - Дюку, ходімо з нами

- Нащо? - хмуро спитав Лу

- Бо вони пов'язані,- кивнув Кей

- Мені потрібна твоя кров, для пошуку,- вже всередині набагато скромнішої будівлі, щось середнє між майстернею і лабораторією, коротко наказав Кейстут

- Моя? - здивовано перепитав Дюк

- Так! Швидше!

- Чому саме його? - знову нахмурився Луцій

- Вони обидва з Яві,- відсторонено проговорила мати Зорани

- Як і Магура,- буркнув той, допоки Кейстут робив надріз і збирав кров Дюка

- Вона донька Наві і Вирія,- відмахнулась його теща

- Де моя донька? - спитала Магура у Кейстута, коли той змішав з чимось кров Дюка і капнув нею на темну кулю, що стояла в центрі стола

- Знаєш цей світ? - він кивнув на карту, що з’явилась на кулі, і та тихо видихнула, а потім кивнула. - Щасти, мала

- Щасти?! А ти що не збираєшся брати участі в пошуках?!

- Дякую, Кей, і вибач за... все,- кивнула Магура і зникла

- Ти дозволиш їй шукати вашу доньку самій?! - рикнув питання Дюк, який буквально тільки-но дізнався, що у Магури є донька... У Магури! Донька!

- Вашу?! - пирхнув господар майстерні. - Рута мені не донька! - відрізав Кейстут.- І вам тут більше немає що робити!

- А ти тут звідки? - рикнула Магура, побачивши Карла біля єдиного переходу до світу, що їй показав Кейстут. Світу, що немає в собі жодної магії, що поглинає будь-які сили, перетворюючи абсолютно всіх на простих смертних. Світу, що застряг у вічних чварах лісових банд, бо окрім лісу в цьому світі були лише маленькі річки і більше нічого. Світу, що страждає від невиліковної лихоманки, що забрала Логана