Глава 3

"Рута тут",- з'явилось раптом повідомлення на екрані Карла. Мить і він вже в коридорі

- Руто?

- Мій Лорде,- дівчина і його секретар одразу піднялися на ноги

- Руто, що ти тут?..

- Весілля вже скоро,- смикнула та плечима і показала на свою сумку

- Ти певна, що вже готова працювати? - спитав Карл, пильно роздивляючись бліде обличчя кравчині

- Так, мій Лорде, але якщо ви...

- Проходь,- мотнув головою, Карл запросив її до свого кабінету і перед тим, як зайти слідом, кивнув секретарю. Той кивнув у відповідь, розуміючи його без слів, і Карл вчергове подумки подякував Корі за те, що допомогла знайти його.

- Ви сповідуєте?! - рикнула раптом Рута, як тільки він закрив двері кабінету

- Так,- розгубився від її напору Карл,- це обов'язок Владик

- Так, я знаю, але ж...

- Що? - вона що? Хвилюється? За нього? Дівчина, аж зблідла. І це все через нього?..

- Вибачте, я...  не маю... - розгубилась кравчиня, а потім все ж видала, - але ж ви не Владика за народженням!

- Владика Полотна теж Намісник і!..

- І сповідання двічі загнало його в кому! - відповіла Рута, ховаючи руки, які, здається, тремтіли

- Ти хвилюєшся за мене? - розгублено уточнив Карл

- Так! - буркнула та

- Немає потреби,- мимоволі посміхнувся він

- Але це вам шкодить! - схвильовано зауважила та і Карл ледве стримався, аби не обійняти цю тендітну дівчину

- В мене є ментальні сили, від біологічного батька, тож... Мені це не шкодить

- Я бачу,- буркнула та і посмішка Карла стала ще більшою

- Дякую, що турбуєшся. Може повернемося до мого костюму?

 - Як мама? - спитав він у Рути, яка розкладала тканину його майбутнього костюму

- Вийшла на роботу і мене відправила працювати,- смикнула плечима Рута, все ще надто бліда

- А ким вона працює?

- Людей між світами проводить

- О...

- Так, тато завжди казав, що їх звела робота. Вони познайомилися, коли ми з мамою допомогли йому дістатись до одного із світів

- Ви з мамою? - хмуро перепитав Карл

- Він мені не рідний, але...

- Він твій тато,- кивнув той, розуміючи її, як ніхто

- Так. Він возив товари між світами, ми з мамою йому допомагали, в потім... він став моїм татом,- проговорила Рута і швидко відвернулася, ховаючи сльози в очах. Ще надто рано! Занадто! Лише півтора місяця тому вони знайшли її матір з важкою гарячкою в лікарні і дізналися, що батько Рути вже помер і навіть був похований. До цього моменту Карл і не знав, що чужий біль може бути сильнішим за власний...  Кашлянув, вона за мить знову повернулась до нього. - Дякую, що... допомогли знайти його і... були поруч

- Немає за що,- тепло посміхнувся Карл у відповідь,- ти сама як?

- Мама права, краще повернутись до роботи

- Тоді... Що мені робити?

- Роздягатись,- посміхнулась Рута

Карл нишком перевів дихання і вкотре озирнувся на цій святковій поляні, де зовсім скоро мають оголосити свої клятви Санді і Квітка. Він вже досить довго тут аби звикнути, але він ніяк того не може! Не може він звикнути, що його старший брат Сандал Рей, що був для нього другом і взірцем, тут... дитина, ну, зараз ця дитина одружується, але все ж... Що Лу Рей... І про що він тільки думав, коли зголошувався піти зі своєї реальності туди, де є його рідні, точніше не його, а... Складно це все! Складно, що його батьки, названі, тут живі і щасливі! Складно, що його біологічний батько тут взагалі є! Карл знову видихнув і повторив про себе свою мантру: "це не вони, це не вони, це не вони"... Але потім він побачив Влада із Златою і серце стиснуло від бажання обійняти матір, розповісти батькові чого йому вдалося досягти, щоб вони пишались ним, щоб...

- Це не вони, це не вони, це не вони,- знову повторив Карл і спробував знайти в цьому натовпі Корі чи Монті, бо йому потрібен якийсь якір в цій реальності, щось або хтось, що втримає його від цих постійних спогадів і...

- Мій Лорде?..

- Руто,- щасливо видихнув він і навіть на мить прикрив очі від полегшення

- Вибачте, клієнт останньої миті,- смикнула плечима дівчина, а Карл все захоплено її роздивлявся

- Ти... Плаття тобі дуже пасує,- вичавив він нарешті

- Дякую, мій Лорде,- посміхнулась Рута з легким поклоном

- Я не очікував, що ти прийдеш,- чесно зізнався Карл

- Я ж обіцяла,- насторожено відповіла та

- І я неймовірно щасливий, що ти дотрималась своєї обіцянки, але я хвилююсь за тебе

- Все добре, правда, не хвилюйтеся за мене, хоч мені це і приємно,- відповіла та і Карл раптом згадав її на порозі тієї лікарні. Вона тоді так раптово зібралася, витерла сльози, розправила плечі і дуже врівноважено проговорила: "Далі я сама. Дякую вам велике, але вам краще повернутись, щоб самім ще не захворіти". Карл тоді намагався і далі бути хоробрим і сильним, але потім зрозумів, що дівчина і справді вже зможе впоратися сама, особливо, коли вона додала: "В мене імунітет, від всього і від хвороб також. Йдіть, мій Лорде". І він пішов, в тінь, де і перебував, допоки її матері не стало краще, він і потім навідувався, аби спостерігати, але підійти так і не наважився. - Здається, вже скоро починатимуть,- проговорила Рута і шагнула ближче до нього, а потім... Він побачив Амі... Вдома, там, в іншій реальності, Амі була його всім, його світлом, душею, коханням... Там її, як і всіх його близьких (які тут живі), вбив їхній особистий монстр, який тут теж є, хоч і зовсім інший, але... Це наче тортури спостерігати... - Мій Лорде,- долоня Рути м'яко ковзнула його рукою і зупинилась біля локтя. Від її ніжного доторку йшло тепло, яке наче витягувало його з темряви спогадів. Видихнув, Карл нарешті зумів відірвати погляд від них, від тих, кого насправді залишив в минулому, і повернувся до неї