Вступ

Жінка обійняла свою доньку, притиснувши її до себе в холодній темряві. Їхня спільна тінь, що тремтіла на кам'яній стіні, здавалася єдиним живим свідченням їхнього існування.

- Не бійся, сонце, - прошепотіла мати. - Слухай, я розповім тобі казку.

“Десь там, де вершини гір торкаються грозових хмар, де столітні ліси шепочуть свої історії, народилася легенда про незвичайну дівчину. Вона не була богинею, але втілювала в собі могутність і волю стихій: велич гір, швидкість вітру і силу блискавки, її тіло прикрашали візерунки з потоків золотого та срібного світла, виткані з сонячних променів і місячного сяйва.

За її спиною - могутні крила, виткані з грозових хмар і блискавок, що дозволяли їй ширяти над горами, а за ними розвівається довгий плащ кольору передгрозового неба, що нагадує про її грізну силу. У своїх руках вона тримає дивовижну зброю. Її алебарда «Грім небес» із древком з темного ясеня та лезом у формі півмісяця оживає від кожного руху, а викарбувані на ній візерунки блискавок світяться в темряві. Біля її стегна - малий топорик «Блискавиця», легкий і швидкий, руків’я якого прикрашене бурштином із застиглою іскрою. А за спиною - меч «Промінь світанку», символ правди й очищення, чий клинок, викуваний ніби із самого світла, відбиває перші промені сонця.

Ця історія почалася у дворі Володаря Яві, князя Перуна. Там, де шумів вітер і гримів молот у кузні, серед величних будівель палацу князя зростали двоє дітей: син коваля і дівчина, що мріяла мати таку ж родину, що і в цього хлопчика. Вони були нерозлийвода, всюди перебуваючи разом і навіть втікаючи із занять один до одного, аби побігати серед дерев вікового лісу чи плавати в прохолодних і темних водах величної ріки. Вони були щасливі і такі безтурботні, аж доки на їхню землю не  сунула Чорна Хмара, що розсипала своїх тіньових вовків, які нападали і знищували. Їхній світ страджав, Чорна Хмара наближалась все ближче до палацу князя, що височив над усім світом, займаючи вершину вкороченої гори.

Князь бездіяв. Але дівчина, хоч і була юною, вирішила кинути виклик пітьмі, бо єдина в цьому світі мала силу і знала про це. Її друг, син коваля, побачивши її відвагу, не міг стояти осторонь. Він узяв найкращий метал і протягом семи днів і семи ночей кував їй зброю, вкладаючи в кожен удар молота всю свою любов.

Він створив її зброю: алебарду «Грім небес», яка спалахувала блискавками. Малий топорик «Блискавиця», що, кинутий, завжди повертався до неї. А ще - меч «Промінь світанку», лезо якого світилося, як перший промінь сонця. Їхня сила походила не лише від її крові, а й від щирої відданості смертного.

І ось цей день настав. Дівчина і Чорна Хмара зійшлися в битві, допоки коваль бився з його вовками. Вони довго билися. І зрештою, дівчина вразила алебардою в саме серце чудовиська.

Після битви вона повернулася не такою, якою її знали. Її могутні крила були обпалені блискавками, візерунки світла на її тілі тьмяно світилися, а довгий плащ був пошарпаний вітром і грозою. Вона була виснажена, але в її очах горів той самий вогонь, що й у серці сина коваля. Вона була втіленням могутнього роду, але її найбільша сила була викувана любов'ю звичайної людини.”

Жінка міцніше обійняла доньку.

- І саме цю силу, сонце, вони не зможуть відібрати у нас, навіть у цій темряві.