Частина 4. Тріада

Глава 41

-Марк? - здивовано окликнув Горан, побачивши його біля притулку

-Привіт. Ти один? - окидаючи поглядом авто, із якого тільки-но вийшов Горан, спитав гість

-З Айлою,- тепер вже насторожено відповів той

-Допомогти? - Марк кивнув на багажник

-Ні, дякую,- відповів Гор, випустив з авто Айлу і забрав декілька сумок із провізією

-А де твій?.. -Марк запнувся, підбираючи вірне слово. -Ви вже визначилися, до речі?

-Ні. Марку, чому ти прийшов? І до кого? – прямо спитав Горан

-До тебе,- видихнув той

-І питаєш про?..

-Ділана. Так. Знаю,- винувато видихнув Марк

-Ви з ним знайомі?

-Ще ні

-Ма-арк?

-Може зайдемо? - спитав той з надією

-Ти мене лякаєш

-Бо я прийшов просити, а ти і сам знаєш як в мене складно з цим,- смикнув плечима гість. Горан гмикнув і жестом вказав на будинок

-Смачні круасани,- зауважив Марк, відпиваючи кави із свого кухля

-Мгм, то що сталося? – напряму спитав Горан і відкинувся на спинку стільця навпроти

-Я зашиваюсь з Егідою. Забереш?

-Егіду?! Ні!

-Чого? Це ж проєкт твого Ділана, разом будете...

-Марку, припини,- проговорив Горан і раптом гмикнув, на що Марк запитально підняв голову. -Ділан. Завжди ось так мене зупиняє, коли я починаю...

-Це автоматично,- буркнув Марк і Гор кивнув, погоджуючись. -Профдеформація, тож... Вибач, але... профдеформація. Чому ти до мене не звернувся?! – рикнув Марк, який був для Горана і другом, і наставником, і взірцем одночасно

-Марку, я... – почав він, але потім зрозумів, що немає сенсу прикидатися, - уф... не хотів лікуватися. Я знав, що... якщо звернусь до тебе, то ти мене витягнеш, але... я не хотів цього

-А зараз? - вже серйозно спитав Марк

-Боюсь, що Ділан не залишить мені вибору,- посміхнувся Гор

-Це добре. Поговоримо?

-Спочатку скажи вже своє прохання, а далі... так, якщо в тебе є на це час

-По-перше, твій психологічний стан, твій настрій, твій добробут для мене - найважливіше! По-друге, обов'язок Наставників племені?..

-Сповідувати інших членів племені,- договорив Горан

-А по-третє, я і так тут, тож... розповідай. Розкажи мені

-Прохання,- нагадав Гор. -Марку? Яке в тебе було прохання?

-Або забери Егіду, або заміни мене

-Ти думаєш, що я готовий до цього? – скептично уточнив він

-Думаю, що тобі це потрібно,- серйозно кивнув Марк

-Добре

-Забереш Егіду?!

-Заміню тебе і пригляну за іншими членами племені

-Забери Егіду! – майже взмолився Марк

-Не хочу

-Чому?

-Особисті інтереси, я не хочу бути втягнутим в це. Південь, Полотно... Тут треба бути арбітром, а я не певен, що зможу бути об'єктивним

-Резонно,- кивнув Марк, трохи помовчав і вже іншим тоном проговорив,- розкажи мені

До повернення Карла на Південь залишалися вже дні, тож останній тиждень Ділан постійно переміщувався між домом Горана, Фортецею Півдня і сховищем, де жив Карл і… він так втомився! Але… він ще ніколи не відчував себе щасливішим! А тому… тому він злякався, коли побачив, що Горан чекає його на кухні із доволі серйозним виразом обличчя

-Ділане,- почав той, піднявшись на зустріч хлопцю

-Що сталося? - одразу насторожився Ділан, розгублено поклав на стіл якісь речі і промазав, ті з гуркотом впали на підлогу, але хлопець навіть не здригнувся

-Ем... - Горан підняв їх і поклав на стіл. -Марк приходив, це...

-Старший в племені повнолітніх,- ще більше нахмурився Ділан

-Не зовсім так, але...

-Горане, що він хотів? - нервово перебив він

-Аби я повернувся до більш активної практики

-Що це означає? – складаючи руки на грудях, уточнив той

-Що я більше не братиму тільки ті випадки, які захочу, як я робив останні років 15, може навіть 20

-Це... тебе понизили?

-Ні, не зовсім,- мимоволі посміхнувся Горан. -Я, як Наставник, теж маю певну кількість обов'язкових сповідей, яку я перевершив ще в перший рік служби

-Капеланство?

-Так. Тому я весь цей час скоріш був вільним слухачем, але у Марка побільшало справ із запуском Егіди, він не встигає приймати виклики, тому і попросив мене