Розділ 32. Сильні та слабкі

Запхати у Мію хоча б кілька шматочків хліба виявилося ще тим завданням. Утім, це було все ж легше, аніж вмовити її випити ще пів склянки драконячої слини. Але Моллі, вперто сидячи над ліжком та незворушно тримаючи в руках дерев’яне блюдце з кволою подобою на вечерю, мала не менший терпець, ніж її сестра. 

— Я справді не хочу. 

Вороненя заради цікавості подлубало насіння та крихти, які Мія затисла в слабкій долоні, а сама спостерігала за ним з легкою усмішкою. Врешті, пташеня лишило зернятка без своєї уваги, знову затишно прилаштувавшись попід Міїним боком.

— Ти засмучуєш мене.

— Я не навмисно. – зітхнула Мія. – Я, мабуть, ляжу. Завтра рано прокидатися. А вітер не чекатиме на мене.

— Ти справді думаєш, що готова продовжити займатися зі стихією?

— Яка з мене Елементорка, якщо я лінитимусь в ліжку? – вже зі знайомими веселощами, підняла Мія брови. 

Ні, ворон таки творить чудеса: вона розквітає на очах. Щоки горіли колишнім рум’янцем, але більша частина волосся залишалась такою ж блідою.

Їх з духом безсумнівно вже поєднує якийсь зв’язок. Ще навіть не будучи прив’язаними одне до одного, ці двоє залежні. Моллі щиро сподівалася, що Фрея зараз, десь там, у кращому місці, дивилася на господарку зі спокоєм. У неї є ті, хто подбає про неї. Особливо Кода, який стирчав тут майже так само довго як Моллі, радуючи дівча однією своєю присутністю та спокусливою ікластою усмішечкою. 

Коли Моллі нарешті дала Мії спокій, залишивши їх наодинці з пташеням, то повернулась на кухню, щоб занести рештки їжі та трохи порозмірковувати на самоті. Утім, їй завадили несподіваною розмовою, сенс якої був для дівчини абсолютною нісенітницею.

— Ні, нам просто необхідно знайти її. Вона точно знає, чим допомогти.

Скрушний Мікин стогін висловлював її очевидну незгоду.

— Ні-і-і-і, благаю, тільки не вона. Це просто абсурд.

— Ти сама винна в тому, що ми не спілкувалися роки!

— Що-о-о? Ми втекли разом!

— Але плюнула їй під ноги лиш ти. – резонно нагадав Кода деяку деталь невідомих подій багаторічної давності.

Вільям невизначено пхекнув. Він у сутичці двійнят участі не брав, надаючи перевагу невимушено сидіти на канапі, подалі від епіцентру суперечки.

— Я не буду вибачатися перед тією божевільною.

— Проте ця божевільна знає разів у десять більше, ніж ти. Чи я. Чи будь-хто інший із нас. Хто як не вона настільки досвідчений у тикодінській магії? Йосі б допомогла з ритуалом. Мію ми самі не витягнемо з її прірви.

— Про чию поміч мова? – насторожено запитала Моллі, сівши поруч з Віллом. 

Хлопець, на відміну від неї, прислухався до діалогу лиш краєм вуха, натомість зосередивши увагу на соковито-зеленому краєвиді з вікна. Здається, збиралось на дощ. У повітрі вже пахло вологим та колючим подихом грози.

Двійнята нарешті звернули на них увагу, синхронно повернувши біляві голови.

— Є в нас одна знайома. – почав Кода з незрозумілою надією в очах.

— Викладачка тикодінських чар при колишньому дворі Гартоджеску. – нарешті вставив Вілл, певно вже давним-давно порискавши думками екенейців. Погляд його і досі був прикутий до вікна. – Та, що врятувала їх під час нападу Сойки. 

— Того дня, коли ви сховались в вишневому гаю? – невиразно пригадувала Моллі.

І знову синхронний порух головами.

— Так. Я подумав, можливо, вона змогла б провести обряд змішування крові Мії з новим духом? Вона надзвичайно вправна.

— Та надзвичайно відбита. – буркнула Міка.

— Другокружниця? – не надто горіла ентузіазмом Моллі. – Їй можна довіряти? Розумію, вона врятувала вас, але і ви подумайте. Я не хочу ризикувати втручанням незнайомців. І я не впевнена чи Мія буде не проти. Ви справді гадаєте, що ми не впораємось самі? – чомусь думки про приєднання до них ще когось не обіцяли нічого хорошого. Вони вже притерлися один до одного, і Моллі, відверто кажучи, не мала наміру довіряти комусь, окрім їхнього вузького кола. Що можна сказати про чужих, якщо вона не відрізнялась особливою дружелюбністю до двійнят на початку їхнього знайомства і навіть Вільяма встигла запідозрити у зраді та обманах? – Я вже провела обряд вам з лисами, знаю, не все пішло за планом, але врешті — повний гаразд, хіба ні? Так, звісно, з Мією трохи інакший випадок, але все ж. Ми не безпомічні.

Кода ж на недовірливий погляд її очей чомусь нервово розсміявся.

— Ні, вона... Вона не з Другого Кола. Утім, може це й на краще. Навіть уявити не можу, що вона витворяла б одразу зі всіма вміннями. Вона тикодіна гіпнозу та підкорення. Хоча сліпа на обидва ока.

Вільям нарешті повернувся в їхній бік, зацікавившись такими подробицями.

— Повністю сліпа, але володіє підкоренням чужої волі? Доволі цікаво. Особливо враховуючи, що складність опанування цього дару не вступається його рідкості. Моїх зусиль та терпіння заледве вистачило для нього. Одне з найгірших моїх вмінь. Хоча з зайвими очима та вухами в Нордарійській Короні я таки впорався. Цікаво було б поглянути на цю вашу вчительку.

Тепер з ворожим сумнівом Моллі витріщилася й на нього. Задіювати ще когось, особливо, враховуючи їхню ситуацію, коли вони буквально висіли на волосині від загибелі, коли уже були за крок до почесної місії знищення П’ятого Елементу, здавалося не надто привабливим. Принаймні для Моллі та її панічно-тривожного стану, що за останній час став майже хронічним. 

Проте гаряче кільце навколо думок раптово щезло, варто було тільки зустрітися з прохолодним напівсліпим поглядом. Чомусь від Вільяма віяло затишним спокоєм, про який Моллі вже почала забувати. Його приємний голос тільки переконав її у тому, що, можливо, Кода має рацію. Можливо, їм і справді треба допомога.

— Якщо вона дійсно настільки вправна, як стверджує Кода, то її магія була б цілком корисна під час проведення ритуалу. У всякому разі, це все ж безпечніше ніж, приміром, взяти під контроль серце Мії. Керувати свідомістю менш ризиковано, аніж плином крові.