Розділ 28. Повернути вигнанця

Нервовий дівочий шепіт розносився тихою темною вітальнею вже яку хвилину поспіль. 

— Кодо, прокинься.

Моллі скрушно застогнала так, аби не розбутити ще й Мію, хоча більше всього хотілося загорлати на весь будинок. На весь чортів Гартоджеський ліс, бо ця істота, що гордо зве себе екенейцем, вперто відмовлялася прокидатися!

Дівчина зробила черговий роздратований вдих, а саме це заняття відігнало від неї сльози, які, як вона гадала, буде вгамовувати ще довго. Вона кинула погляд, повен легкої злоби, на сестру, яка тихо сопіла поруч, схоже, заснувши вже досить давно. Зворушлива картинка. І все б нічого, якби Мія не лежала біля Коди, з яким вони разом витягнулися вздовж вузької канапи, поклавши голову йому на груди. Вона лежала, мило згорнувшись калачиком, на відміну від перевертня, чиї довжелезні кінцівки звисали через бильце. 

Коли Моллі тільки зайшла до вітальні, у неї ледь не почало сіпатися око. На мить забувся навіть Вільям, відшукати якого тепер хотілося ще дужче. Вона мало не навколішки була готова благати Коду позичити просторовий поводир негайно, а застала цих двох сплячими ледь не в обіймах. Ні, звісно, Моллі неабияк вдячна Коді за все, що він робить для Мії, але ж не лягати спати на одному дивані, ну справді! Краще б пішов до себе, допомігши постелитися Мії на тій канапі у вітальні чи взагалі відправив у дівочу. Її присутність не надто б і заважала Моллі.

Вона з мученицьким стогнанням озирнулася кімнатою, зненацька згадавши, що ні Міку, ні лисів не помітила. Мабуть, вони усі гуртом тиняються десь надворі. Наскільки Моллі знала, то двійнята не припинили нічної варти. Певне, цього разу Мікина черга. 

Моллі знову зиркнула на сплячу парочку. За її нищівним поглядом темно-зелених очей та підібганими губами Тридей, який прилаштувався неподалік, спостерігав з відвертою втіхою. Він глузливо звузив фіолетові очі, по-ледачому неквапливо глянувши на роздратовану і як ніколи бадьору Моллі.

— Схоже, що цей шмат екенейського лай... – Тридей прочистив горло, вирішивши не уточнювати шматком чого саме був Кода, та продовжив все так само насмішкувато: – Не збирається прокидатися. Римма взагалі якось казала, що він спить до самого світанку. 

Моллі тільки опустила повіки, аби приховати закочені зіниці. Ні, Тридей таки не правий. Кода не пес, він — ведмідь. 

Таких же розмірів та така ж сплюха. А ще теж кудлатий! Величезний дурний ведмідь. 

Вона майже в сказі металася по кімнаті, розмірковуючи, як краще вдіяти: крикнути цьому ідіоту у самісіньке вухо чи просто штурхнути у кам’яне плече. В останньому випадку, Моллі ризикує зламати собі фаланги пальців. Вона була повна рішучості та наснаги та, цілком можливо, пройшла б весь потрібний шлях пішки. Та Кода, окрім знахабнілості лягти спати з її сестрою, тепер ще й не прокидався.Моллі кинула злісний погляд на Тридея, який вчергове фиркнув, явно розважаючись цим дійством. Його господарка відповіла таким самим фирканням.

— Може, вкусиш його? – запропонувала вона абсолютно серйозно.

Кошак навмисне вражено округлив очі.

— Знайшла дурних. – гидливо оголив він ікла. – Буду я марати свої білі зуби об червону шкіру цього, прости Доле, недолюдка. Демон він і в Алгіріці демон. Шукай Римму, і нехай вона сама кусає свого господаря.

— Моллі? – пробурмотіла Мія, прокинувшись від їхньої заголосної розмови. Вона протяжно позіхнула, але швидко скинула з себе залишки сну та поспіхом всілася на своєму місці. Їй вдалося значно потіснити Коду, але той все одно безсовісно хропів.

— Якщо він ще й слину пустить, я просто поцуплю у нього той клятий поводир та відправлюся сама. – буркнула Моллі замість пояснень. 

Мія остаточно збадьоріла.

— То ти таки знайшла щось у спогадах Вільяма? Щось про Сойку? Чи ти дійсно тоді...?

Моллі лише пригнічено кивнула. Так, вона дійсно виявилася неправою тоді. Навіть не має уявлення як саме поговорить із Віллом. І чи він взагалі захоче говорити з нею. Чи вдасться їй вмовити його повернутися? Пробачити їй? Чи за таке пробачають взагалі?

— Я все розповім тобі та поясню у найдрібніших деталях, чесно. – цілком щиро завірила сестру Моллі. Вона кинула ще один розпачливий погляд на Коду та знову застогнала. – Тільки б розбудити його.

Мія нарешті опустила очі до сплячого перевертня та насупила руді доглянуті брови так, наче й не сиділа біля нього мало не тулячись усім тілом. Вона злегка потріпала його за міцне плече, що неодноразово намагалася зробити й Моллі, але справжньої реакції з його боку змогла домогтися лише тоді, коли хотіла обережно підвестися й, переступивши через нього, стати босою ногою на підлогу. Кода зненацька глибоко вдихнув носом, не повністю розліпивши повіки, та торкнувся Міїної спини своєю широкою долонею.

— Ти куди? – зовсім тихо й досі сонно пробурмотів він. – Лежи. Доки твоя сестриця вдосталь не понишпорить у мізках Шалфейчика нам нічого перейматися.

Моллі грубо перебила його своїм покашлюванням. Мія тихо засміялася, прикривши губи долонею.

— Міко-о-о, – застогнав екенеєць, протираючи обличчя вільною рукою. – Що ти кашляєш, мов старий пень? І чому ти досі стерчиш ту-у-у... Чорт, Мол! – скрикнув він, нарешті помітивши, як вона, загрозливо мружачись, висилася над ним. 

Його аж пересмикнуло, і саме в цей момент канапа, об бильце якої він з переляку гепнувся потилицею, виявилася як ніколи вузькою. Кода з глухим звуком та приглушеною лайкою впав на підлогу, змусивши й без того гигочучу Мію зареготати ще голосніше.

— Вставай, Кодо. – пробубоніла Моллі, потріпавши його світлі кучері. Той лише відмахнувся від неї, все так само сидячи на курній підлозі. Та не встиг він піднятися, як до будинку залетіла Міка з переляканими очима та напруженими м’язами.

— Ви чого?! – крикнула вона на ходу. Наполохані Римма та Тоннер забігли слідом за нею. – Мішками з борошном кидалися чи що? Що за шум, аж земля задвигтіла?

— Доброго ранку. – прогугнявив Кода, таки підводячись на ноги. – Ну, дякую, Міко. За мішок з борошном. Так мене ще не дражнили.