Розділ 27. Блукаючи чужими спогадами

Відчуття того, що щось йде не так, почало надокучати Моллі на дев’ятий день після відкриття Мікою її магічних сил. Нестерпна нав’язлива думка про те, що їхні плани справджуються не зовсім так, як треба. Хоча, здавалося, все відбувалося саме так. Правильно. 

Мія з Мікою здобули свої сили та старанно намагалися оволодіти ними. І не безуспішно, до речі. Мія почала займатися з Кодою кількома днями раніше від Міки, проте екенейка майже не відставала від неї у своїх досягненнях. Щоправда виходити у неї почалося далеко не з першого разу. Мабуть, кожен камінчик та кожна дрібна пташина у Гартоджеському лісі знали, що Мікаела Роноу безрезультатно намагається змусити бутони диких пізніх квітів розцвісти. Принаймні її страховинні екенейські лайки точно чули усі. Але тиждень занять з неймовірно терплячим Кодою, у якого тепер налічувалося цілих два учні, не пройшли намарно.

Мія вдосконалювала свої вміння наказувати своєму вітру та контролювати його, а тепер ще й його вихор, з кожним днем, не втомлюючись прокидатися раннього ранку та дибати у долину, до диких просторів, де разом з Кодою могла простирчати до самісінького вечора, повертаючись до тісного будиночку втомленою, але до неможливого задоволеною результатами. Утім, як дивно це не виглядало б, але іноді у Мії не завжди виходило закувати свободолюбиву повітряну стихію між своїми пальцями у той самий час, коли вона вже вміла направляти його рух на відстані витягнутої руки. Коли її вітер могутніми потоками височів десь у небі чи ганяв високу степову траву, то був набагато поступливішим, ніж тоді, коли його насильно змушували зменшитися до розмірів мізерного протягу. Проте Мія була ще більш норовливою за свій норовливий вітер. Часом здавалося, що ціле їхнє заняття полягало у тому, хто кого переборе та хто швидше здасться, залишивши суперника в спокої. 

Щоб не говорив Кода про те, що стихію потрібно як слід надресерувати, але до надокучливо вільний та майже незалежний весінній вихор поки не збирався вірно та віддано служити своїй володарці. 

В такі моменти Моллі починала розуміти, що повітря таки не дарма обрало Мію своєю покровителькою. Непокори були повні обоє. По вінця. 

Лиси теж перетворилися у повноцінних духів повних сил та розуму. А ще гострих, мов бритва, язиків. Якщо Тоннер ще відрізнявся спокійним характером та вайлуватими манерами поведінки, то Римма з Тридеєм не упускали нагоди вступити у чергову словесну баталію, використовуючи такі вирази, що Моллі та Коді лишалося лише перезиратися між собою та одночасно закочувати очі. 

Моллі теж з усіх своїх сил старалася допомогти й пришвидшити хід їхніх справ. Вона, не втомлюючись та не покладаючи рук, робила все можливе для того, аби якнайшвидше викликати у собі магію останнього Священного Елемента — Води. Моллі цілісінькими днями, починаючи з того, коли Міка приєдналася до занять з Кодою та Мією, бродила попід берегами бурхливої річки та приближніх струмків, прагнучи відчути енергію води, скаламутити її у своїх жилах, підняти її силу на поверхню. Але як не намагалася, холодна байдужа стихія не відкликалася на її поклик. Чи причина була у тому, що вона й не призначалася Моллі, а чи в тому, що ще не прийшов її час, дівчина боялася навіть думати.

Коли її спроби налагодити зі стихією контакт вчергове провалювалися, вона, скрушно похнюпивши голову, поверталася до пагорбка, на якому примостився їхній тимчасовий притулок, та бралася за знущання над Мікою уроками тілесницьких чар. Та, на відміну від Коди, залюбки хапалася за кожну можливість удосконалити й розвинути свою магію. А тому слухняно сиділа поруч з Моллі годину, а то й — дві, невтомно зміцнюючи свій ментальний бар’єр, який тепер витримував як дотики, так і не фізичні контакти. 

Все йшло своїм ходом та відносно мирно й спокійно. Вони досі лишалися в безпеці, так жодного разу за весь цей час не натрапивши на Сойчиних людей чи Калідрійську жандармерію, що, певне, продовжувала невпинні пошуки. Але все частіше Моллі не покидали тривожні думки, нав’язані страхом, що вона зробила й продовжує робити щось не те. Відчуття ніби вона не на своєму, а що найдивніше — на чужому, місці стали мучити її все частіше. 

Всі ці дні Моллі вперто відганяла тривогу та раптове відчуття провини, допоки всерйоз не замислилась над подіями, що сталися за останній місяць. А головне — правильністю рішень та їхніми наслідками.

Це сталося днів зо два тому. Коли вони разом з Мікою після чергового спільного заняття вляглися прямо посеред високого запашного лугу, що квітнув уже літніми травами. Міка розважалася тим, що торкалася нерозкритих чи зав’ядших листочків та бутонів, не без сонних лінощів торкаючись їх кінчиком пальця. 

Моллі ж мовчки спостерігала за її нехитрим заняттям, лежачи на животі та поклавши підборіддя на схрещені зап’ястя. Її увагу раптом привернули дрібненькі польові ромашки, що розгойдувалися на тонких стеблях. Але змусили здригнутися зовсім не вони, а тонка гілочка лікарської шавлії, яка з напускною байдужістю хиталася, піддаючись легкому вітерцю. Її темно-пурпуровий квіт одразу ж кидався у вічі, виділяючись серед блідо-зеленого та біло-жовтого одноманіття пізніх трав.

Моллі зірвала рослинку біля самого корінця, а тепер замислено крутила її між пальцями, безтямно розглядаючи сіро-зелене тонке листячко.

— Мол? – погукала її Міка.

— Гм?

— Ти сама не своя останнім часом. Все добре?

— Так. – відказала їй Моллі, за звичкою кривлячи душею. – Просто хвилююся за всіх. Мене турбує пророцтво та п’ятий його учасник, якого ми досі не знайшли.

І це не було брехнею. Це дійсно була більшість з усіх тих тривог, що заповнили її голову останнім часом. Утім про ту, головну, що стала непокоїти її з недавніх пір, говорити не хотілося. Принаймні в голос. Польовий шалфей беззвучно погодився з нею, проте все ж наполіг як слід порозмірковувати щодо цього. Нехай поки що і самостійно, та все ж порозмірковувати.

— Я чула, як ти плачеш ночами. – не відставала Міка, на силу перехопивши спорожнілий погляд подруги, хоча насправді навіть не підозрювала що діється прямо зараз у її душі. Моллі власноруч попіклувалася про це, мимовільно зміцнивши свій бар’єр, який Міка поки була не взмозі подолати.