Розділ 24. Зірватися з кручі

Сонячні промені вперто продовжували лоскотати обличчя, позбавляючи Моллі будь-якого шансу поспати ще хоч трохи. Вона на силу продерла очі та повільно сіла, зачесавши назад розпущене волосся.

До неї не одразу дійшло, чому спала і прокинулась на підлозі, посеред купи зім’ятих простирадл та подушок. Але побачивши за мутним віконцем буйну лісову зелень, одразу ж згадала все, і неприємна хвиля усього того, що сталося останнім часом, безжально накрила її тріскучу голову. Нестерпний біль тієї ж миті відгукнувся в ній набатом. 

Моллі спохмурніла. 

Вона озирнулася у пошуках Мії, та марно. Як і вчора, дівчина прокинулась на самоті. 

З важким зітханням звелася на ноги та попрямувала у вітальню, сподіваючись, що вся компанія на місці. Якщо її знову покинули саму, вона просто зійде з розуму. Проте її побоювання розвіялись, як тільки з кухні почулися бадьорі голоси друзів. 

Кода, насвистуючи собі під ніс, викладав на обідній стіл якісь крупи, консерви та іншу їжу довготривалого зберігання. А Моллі про себе пораділа такому набору продуктів, бо позавчорашніх глухар її мало чим вразив. Мисливський спосіб харчування відверто не приваблював її. Варена гречка все ж краща, ніж жорстке м’ясо вбитого лісово звіра.

Хоча Моллі й дивувало те, коли Кода встиг зганяти на ринок — до речі який тут взагалі найближчий? Вони ж посеред лісу, — як ніяк, відверто не розуміла, як можна змусити себе зробити рано-вранці хоч щось, що вже казати про те, аби збігати в місцевий населений пункт.

Хоча, в Коди тепер є поводир, тож багато зусиль йому і не знадобилося, вочевидь. 

— Поки можна вилежуватись? – замість привітання весело буркнула Міка, ховаючи крупи у підозріло хиткі шафки. – Кода вже встиг запастися харчами. 

— Де ти знайшов ринок? – позіхнувши, поцікавилась Моллі та підсіла до Мії. Сестра сиділа на підлозі поруч з гуртом та чухала між вухами руду лисицю, що вряди-годи таки спокійно лежала, а не ганяла по всьому будинку та найближчій території. 

— Миль за сімдесят звідси, за кордоном. На території Нордарійської Корони. Там, до речі, зараз набагато холодніше ніж тут. Зуб на зуб не попадає, заледве витримав. 

— І тобі продали усе це, не прогнавши куди подалі? 

Кода похитав головою та потиснув широкими плечима.

— Зв’язки, Мол, зв'язки. – поважно відповів він. – На половину з тих, хто там торгує, я часто працював. Тож, я старий добрий знайомий, якому нічого не шкода. 

— Особливо тій жінці, що торгує незрозумілою юшкою, еге ж? – з неприхованою насмішкою кинула Міка, оголивши в посмішці сточені ікла. – Мені здається, вона має намір вийти за тебе, братику. І вік їй не завадить.

Білявка зайшлася реготом, а Коду тільки перетрусило від чогось такого, що було відомо тільки їм двом. Та за мить він знову усміхнувся, витягуючи з торби останній пакунок завбільшки з долоню, а то й менший, і протягнув його Мії.

— А це для тебе.

— Дякую. – дещо спантеличено пробурмотіла Мія, взявши з його рук згорток, вкритий пергаментом та перев’язаний тонкою мотузкою. – А що це?

— Поглянь.

Вона з цікавістю розгорнула пакуночок, вивільнивши темно-коричневе дещо, що віддалено нагадувало надзвичайно грубу сургучну печатку. Моллі і собі зазирнула їй через плече, аби поглянути, що ж це таке.

Мія розглядала дивний подарунок довгу хвилину і, мабуть, так і не здогадалася б, що саме приніс їй Кода, якби не опустила ніс у пергамент та не вдихнула солодкувато-гіркий аромат. 

— Пахне, як шоколад. – вражено прошепотіла вона, роблячи ще один вдих так, ніби не повірила власним відчуттям. – Але чому він твердий? Шоколад вживають рідким, я точно знаю. Декілька років тому, ми разом з мамою були на званому вечорі в однієї марванської баронеси і там подавали шоколад серед гарячих напоїв. Але... Звідки він на звичайному ринку? Його ж майже не виготовляють, бо це надто дорого. Можна лише завести під замовлення з Алгіріки, та це ж аж на іншому континенті! Де нордарійці взяли його?

Кода розплився у самовдоволеній усмішці, спостерігаючи, як вона дивувалася, не припиняючи нестямно нюхати ароматний шматочок твердого шоколаду. Він був явно задоволений тим, що йому вдалося вразити Мію. А вона тільки приголомшено сміялася, не вірячи своїм очам.

— Вони навіть не знають, що це шоколад. – і собі засміявся Кода. – Їхні моряки привезли зі Старої Землі какао боби, просто знайшовши їх у тропіках, а не купуючи в місцевих. Нордарійці після того, як розчавлюють шоколад, пресують його, а не плавлять. А тоді він вже сам застигає на морозі. З їхніми заморозками вони ніколи не спробували б його в рідкому вигляді, ха-ха.

Мія зачудовано вигнула тонкі брови та нарешті зважились відкусити невеличкий шматок. Вона зосереджено жувала його, намагаючись зрозуміти, чи в цього шоколаду такий же смак, як у рідкого, того, що вони колись куштували в дитинстві.

Дівча зненацька обернулась до Моллі, приголомшено скрикнувши:

— Він точнісінько такий, як гарячий, Моллі, я в шоці! Просто спробуй!

Моллі не залишалося нічого, окрім як прийняти частування. Вона обережно відламала трохи більше, ніж крихту та закинула до рота. Шоколад досить швидко розтанув на язиці. Моллі очікувала характерної гіркоти, але натомість приємно здивувалася, бо какао виріб виявився солодким. 

— Нордарійці додають до шоколаду цукор? – запитала Моллі, відламуючи ще один шматочок.

— Ага. І вершки.

— Все одно мало б вийти не дешево. – не переставала дивуватись дівчина. – Гаразд самі боби, але ж молоко та цукор має не малу ціну навіть на півночі. 

— Ти Вільяма не бачив? – ні з того, ні з сього поцікавилась Мія, а Моллі ледь не вдавилася своїм шоколадом, застала зненацька таким питанням. Вона аж ніяк не очікувала, що сестра запитуватиме про того, кого вони вважали другом протягом довгого часу. Того, який врешті зрадив їх.

Міка пирхнула, перевівши на Мію іскристий погляд горіхових очей.

— Ти що. Він би не дійшов туди за одну ніч.