Розділ 23. Хороші й погані записки

В тісній й уже темній хатині посеред лісу Гартоджеску не було нікого, окрім двох лисенят, які підростали все швидше і тепер пустували, марно намагаючись впіймати Тридея. Кіт зараз щоправда перестав почуватися більшим і сильнішим, бо ці грайливі тварючки були вже мало не вдвічі більшими за нього. 

Руда лисиця дзвінко брехала, роблячи чергову спробу дістати до старшого духа своєю чорною тендітною лапою. Він же зіщулився на вузькому підвіконні та глухо шипів, вимагаючи залишити його в спокої.

Моллі поквапилася врятувати Тридея, забравши його на руки. Він, і не подумавши пручатись, тільки востаннє зашипів на невгамовну лисицю, яку дівчина не забула легенько клацнути по носу. Вона, засмучена програшем, приєдналася до спокійнішого білого лиса, який спостерігав за цим дійством зі свого місця біля охололого каміну. Звалившись на підлогу біля брата, лисиця похнюплено опустила писок на схрещені лапи. Моллі вона чимось нагадала насварине цуценя. 

— Де ви поділи Гарольда? – поцікавилась Моллі, разом з Тридеєм зникнувши у дівочій кімнаті.

Кіт зістрибнув з її рук на підлогу та, влаштувавшись посеред простирадл та подушок, буркнув:

— Завіявся кудись зі своїм недогосподарем.

— Завіявся? – перепитала вона, перемкнувши увагу на Вілла.

І як їй тепер витримати до того часу, поки усі зволять зібратися? А Моллі ще гадала, що за неї хвилюються, куди це вона зникла так надовго. Теж їй, товариство! Та ще й таке віддане, аж страшно!

Моллі просто вибухне від тих новин, що їй довелося дізнатись в Арханті. Носити це все в собі та ще мука. Паніка наче б то минула, але в горлі було все так само сухо, а пальці повсякчас ледь-ледь посмикувалися.

Якщо подумати, то наразі їм нічого і не загрожує. Жандарми нізащо не знайдуть їх так далеко від міста. Єдине, чого варто боятися, так це нападу Сойчиних людей. Та Моллі не припиняла заспокоювати себе думкою, що орденці точно втратили їхній слід. Мабуть, просторовий поводир стане для Кассандри не меншою несподіванкою, ніж для самого товариства. 

— Ти що, знову ридала? – майже перелякано вигукнув Тридей, забачивши, як Моллі, запаливши свічки, заходилася стирати з обличчя розмазані чорнила. – Ти це припиняй. Мені іноді стає страшно. Ти не плакала більше десяти років, любонько. А потім з’явився цей безокий красень і на тобі — почалося!

Моллі не втримала сміху, коли кинула на Тридея косий погляд. Вигляд він мав вкрай комічний. Вуха та вуса обурливо настовбурчились, а й без того темні очі потемніли ще дужче. 

— Ти ревнуєш? 

Тридей тільки фиркнув, надавши перевагу промовчати. Він, яким би неприємним та зухвалим не був, все одно відчував до Моллі найтепліші почуття, як і будь-який інший дух до свого господаря. От тільки зізнаватись у цьому вважав не вартуючим свого часу та слів. Моллі залишалося лише посміхатися на його набурмосений від ревнощів писок та розпускати волосся з лукавою усмішечкою. Хоча десь всередині неї заворушився жаль, коли вона витягнула першу золоту шпильку з зачіски. Шкода псувати таку красу.

— Там на столі лишали кілька записок. – прогундосив кіт, розвернувшись до господарки задом та накривши носа пухнастим хвостом. – Бач які, порозходилися хто куди. А потім ще й не посходяться. Знайшли час для романтичних гулянь по зеленим ліскам та лукам. Розпустили свої солодкі шмарклі. 

Моллі, не слухаючи його бурчання, хоча десь в глибині душі й погоджувалася з ним, знову проскочила до вітальні. Глянувши на не обтесаний стіл, дійсно помітила клаптик жовтуватого паперу, списаного двома різними почерками. 

Вона зробила марну спробу прочитати не зрозумілі закарлючки, не одразу втямивши, що це послання написане екенейською. Дві майже безформенні плями, які віддалено нагадували відбитки собачих лап, видавали автора цієї криворукої писанини. 

Над Мікиним розгонистим нерівним почерком був написаний переклад, що дрібненькими круглими, проте набагато акуратнішими буквами, був залишений вже іншою рукою. І Моллі навіть здогадувалась чиєю.

Прийшла і пішла. Сходжу пошукаю чогось на вечерю. Їсти вчорашнього глухаря не маю жодного бажання. Повернуся ближче до сутінок. Цілую, Міка.

Моллі мимохідь усміхнулась, уявляючи, як Міка вишкрябувала ці рядки. Як не намагалася, дівчина все ж не змогла розібрати жодну букву. Ні, екенейська все ж не для неї.

Вона перевела погляд нижче, вже до калацерських літер. Гарних та зрозумілих, з ледь помітними закруточками в кінці та хвильками над деякими буквами. У Вільяма неймовірно гарний почерк. 

Пішов до річки. Спробую налаштуватися на водяну стихію. Гарольд зі мною. Лисів та Тридея залишив в будинку. Не знаю, коли буду, тож не хвилюйтесь. Вільям.

P. S. Як тільки подумаю про те, що доведеться просто сидіти і витріщатися на струмок, почуваю себе повним ідіотом. Сподіваюся, моя здогадка виправдає себе, інакше Кода таки доконає мене своїми підколами.

Моллі провела пальцем по крихітному зображенню гостролистої шавлії з високою квітучою голівкою. Ця мила дрібненька рослинка була нашвидку намальована поруч з ім’ям. Вілл, певно вирішив наслідувати манеру підпису у Міки, й собі залишивши графічне зображення замість прізвища. 

Моллі поклала аркуш на стіл та повернулася до дівочої, аби переодягтися. Ще кілька хвилин у цьому клятому корсеті з клятого китового вуса, і вона таки задихнеться. Так, з незвички натягнути на себе настільки тісну сукню, все ж було помилкою. 

Дівчина вже витягла світло-коричневі брюки та була готова вскочити в них, як раптом передумала. Моллі кинула зацікавлений погляд на валізу, яку пакувала Мія, та замислилась. Сестра казала, що взяла не одну сукню. Перед цим, звісно, нахабно обдуривши Моллі та запхавши її у це, хоч і гарне, але таки не дуже зручне вбрання. Утім, Моллі пробирав нестерпний інтерес, які ж іще варіанти мала на думці Мія, коли збирала все потрібне для таємної вилазки в столицю.