Розділ 22. Бджола на пам'ять

Частина друга. Бузковим небо спалахне.

Тож, Кода виявився правим. 

Ще тоді, у вечір їхньої першої зустрічі, коли вони всі разом обговорювали вбивства другокружників. Відібрати магію тикодіна таки можливо, крім того, ще й “зберігати”, чи “закупорювати”, чи як ще можна назвати подібне жахіття? — в дорогоцінному камінці... І в Сойки, тої ж Кассандри, зважаючи на її здібності, виходить досить не погано. 

Тепер можна було пояснити штучний спогад, який чула Моллі та те дивне коротке видіння під кінець. Стало зрозумілим й те, як саме Кассандрі вдалося взяти під контроль серце Віллової матері, лишити тями того екенейця, а буквально нещодавно ще й вбити свідомість Тейшейри, перед цим довівши її до безумства, не використовуючи жодного тико і навіть не перебуваючи поруч. Її тикодінські чари дійсно набули буквально фантастичної, навіть для самих магів, сили. Як абсурдно це не прозвучало б.

Усі її плани досі вдало втілювались у життя. Більше половини потрібної кількості другокружників уже вбито. Кривавий діамант майже запечатаний. Ще зовсім трішки і Сойка досягне своєї цілі і стане безсмертною. Мета ж юної компанії майбутніх Елементорів — завадити їй.

Тим більше, часу у них лише менше ніж у двадцять людських життів Одне з яких — Вільямове. 

Якісь такі речі обговорювало цього погожого травневого ранку товариство, як вже звик називати їхнє збіговисько Вілл. Вони сиділи у не надто просторій вітальні, розсівшись хто де: на хитких дерев’яних стільцях, а то й прямо на курній підлозі. 

— Мене турбує от що... – поділилась сумнівами Моллі, спостерігаючи за тим, як Кода грався вогнем. У найпрямішому значенні цього слова. Він запалював та знову гасив маленьке іскристе полум’я, перекидаючи його з однієї долоні в іншу чи перебираючи між пальцями. – Кода з вогнем уже... скільки ти там казав? Чотири? Чотири роки, але він не володіє своєю силою досконало та швидко виснажується…

Кода зненацька стиснув кулак, гасячи черговий вогник, та в обуренні вигукнув: 

— Неправда!

— А скільки ж вчитимемося ми? – проігнорувавши його, запитала Моллі. – Скільки чекатимемо на проявлення наших сил? У нас майже немає часу, Кассандра зовсім скоро стане безсмертною і тоді зруйнувати П’ятий Елемент буде набагато важче. 

Вона замовкла, наштовхнувшись на дещо похмурий погляд Вільяма. “Не стане, поки я живий” – було написано в ньому, проте в голос хлопець цього говорити не став. Тільки за звичкою помружив сліпе око. 

— Я вже казав про те, що треба спробувати встановити безпосередній контакт зі стихіями. – нарешті видав він після тривалого мовчання. – А не сидіти і чекати, допоки ти раптом не почнеш воду з рук пускати... 

Раптом почулось зневажливе пхекання. 

— Чи землю зі сра... 

— Тридею! – крикнула на свого духа Моллі. 

— Чудова ідея, Віллі! – вигукнув Кода, але щось підказувало Моллі, що радість та скоріше насмішлива, аніж щира. – Якщо для того, аби отримати магію вогню, я ледь не згорів заживо у полум’ї, то піди втопися, розумнику! Все ж так просто!

Міка зайшлася приглушеним гієнячим сміхом, а Вільям спохмурнів ще дужче. 

— Ніхто й не змушує йти топитися чи пірнати у найближчу річку, любий перевертню. Можна хоча б посидіти біля течії й зробити спробу налаштуватися на енергію води. З землею та вітром — аналогічно. Треба просто... відчути їх.

— Дівчатка, то хто куди подасться в першу чергу? – і не думав припиняти знущатися Кода, перебивши Вільяма, та заходився загинати пальці, перераховуючи можливі варіанти. – Можна піти поспілкуватися з місцевим струмочком, нанюхатись степового вітру — до речі, трохи вниз звідси, прямо в долині, він так сильно б’є в пику, що гарантія на успіх стовідсоткова, — або ще можна піти й поспати нічку-другу лицем в багнюці.

Мія, яка сиділа поруч з ним на струзлій канапі, пхнула юнака в міцне плече. 

— Тобі легко казати. – набурмосившись, пробубоніла вона. – Ти вже як чотири роки Елементор вогню. 

— Гей-гей, я ж не хотів образити нікого з вас, пташечко. – палко запевнив її Кода, раптом розтанувши під її блискучим від сумніву поглядом. – Навчитеся ви цієї стихійної магії, нікуди не подінетесь... Агов, мені здалося, чи щойно ти змахнула своїми довжелезними й страшенно гарнючими віями якось осудливо? 

Відчуття ураженої гордості в мить покинуло Мію, поступившись місцем зніяковілості. Вона притисла коліна ближче до грудей, відвівши погляд в бік, та вичавила ледь чутно, не забуваючи знову червоніти:

— Тобі здалося. 

— До речі про навчання, Мол. – стрепенулася Міка, яка досі майже не брала участі у розмові, а тільки мовчки погладжувала Тридея, якого знову майже не силоміць взяла на руки. – А що буде з вашою компанією? Як же ті малі, які тільки-тільки відкрили в собі дар? Як їх там?... 

— Новообдаровані. – люб’язно підказав їй Вільям.

— Точно. Як вони без вас? І чому імперія чи хоча б ваша, Калідрійська, Корона не забезпечує тикодінів навчанням? 

Моллі знизала плечима, влаштовуючись зручніше на жорсткій підлозі. Вона сама не раз розмірковувала про несправедливість щодо освіти новообдарованих. Сам головнокомандувач Тайхо-Антікської монархії не шанував тикодінів, тож їхні проблеми його не надто й хвилювали. Вони були не більше, ніж інструментом впливу на чарівний та безчарний народи та й то не завжди. 

Дивно, але після закінчення Періоду Невизнання та укладення миру між обдарованими та безчарними, про тикодінів майже забули. Їхні чари вже нікого не дивували, а більшість людей і взагалі вважали їх помилкою природи, рівняючи мало не до рівня жайканів — степових кочівників, без землі та історії. 

Проте, колись імператор все ж був змушений підлаштовуватися під тикодінів Другого Кола, щоб заручитись їхньою підтримкою в разі чого, адже вони були сильнішими за тілесників та просторовиків, які, на відміну від них, не володіли такою силою. Однією з таких поступок було ухвалення указу про роздачу землі другокружникам, що автоматично робило їх володіння феодальними, а рід — дворянським. За чутками, тодішній імператор підписував той папірець, скрипучи зубами. Але одним із плюсів для нього стало те, що другокружники могли дозволити домашню освіту для своїх дітей, тож заморочуватися з будуванням та організацією шкіл для нижчих прошарків суспільства тикодінів імператору не довелося.