Товариський суд

Товариський суд.

       С задоволенням розповім ще про одну ганебну інституцію совкового часу – товариський суд.

    Збіговисько зазвичай партійного керівництва підприємства для того щоб довго "мити кістки" своєму ж співробітнику, на якого найчастіше його саме жінка написала донос, зазвичай у партком підприємства, де працював чоловік, щоб його "пропісочили" коллеги, так би мовити "по-дружньому". Це все проходило у робочий час, закінчувалось великою жирною "галочкою" у партійній папці, а якщо "підсудний" був нормальним і поважав себе – ще парой синців на обличчі дружини за такий вчинок. Але яке задоволення отримувало партійне керівництво важко передати. Голова товариського суду був зазвичай заступник секретаря парткома, роботи в нього небагато і він з радістю зустрічав кожну заяву. Мінімум місяць шла підготовка, оповіщення і заздалегідь готувалися документи, так як рішення було типовим і не несло в собі ну ніякого сенсу і користі – алкаши продовжували пити, ловеласи – ходити "наліво", аліментщики – як і раніше не давали грошей і не цікавилися дітьми. Коротше, крім зіпсування настрою і "нагадити в душу" ніякого результату. Окрім нової "галочки" у партійну папку – портфоліо, як зараз люблять називати.

     Ось на одному такому збіговиську мені у свій час довелося бути присутнім.

     Працював я тоді у об'єднанні "Київенерго". Відділ був маленьким, а головне – начальник відділу був саме секретар партійного осередка. Не самого великого – не всього об'єднання, але досить великого підрозділу. Не можу не згадати його найулюбленіший монолог. Під час якоїсь неформальної зустрічі працівників віддлілу, при вітанні когось зі святом чи щось таке інше, він не раз любив говорити з неймовірною гордістю:

     - Мене виховала партія! Я – партійний керівник. Мені байдуже чим керувати: відділом Київенерго, оперним театром, свінофермою, космодромом Байконур чи будь яким підприємством!

     Я при цьому згадував епізод із фільму "Кубанські козаки". Діалог Дениса Стапановича і Гордея Гордейовича:

     - А тебе хто ростив, товариш Ворон?

     - Как хто? Ну . . . партія, народ!

     Доречі, слід зазначити, що після розпаду совка наш керівник, який мав дружину і доньку . . . покінчив собою. Як виявилося – такі більше були не потрібні.

     Так от. Був у нашому відділі добрий, дуже виконавчий працівник, доречі, не самої нижньої посади, безпартійний. Всі його поважали і як коллегу, і як товариша, і, навть, як підлеглого. І ось новина – він розлучається з дружиною. Вона, як виявилося, була безхарактерна жінка, у всьому слухалась батків, ніколи їм не перечила і у тяжку для свого чоловіка хвилину принципово встала на їх бік. Тоді розлучення! Все було б тихо, але у неї виявився батько – інвалід війни, звісно партійний, який від злості на зятя просто знайшов ще один шлях його зганьбити перед співробітниками і керівництвом. Він сам все життя боявся партії і її нелюбові. Він рахував, що партійне покарання – смерть. Мало того, заява була написана у партійний комітет підприємства жінкою нашого коллеги, звісно під диктовку батька і за відсутністю будь яких причин в ній була така лінія – мій чоловік безпартійний негідник, він хоче будь-якими шляхами пролізти в партію і зганьбити нашу партію перед всім світовим інтернаціоналом. Таким негідникам не місце в нашій святій партії. Вживіть заходів.

     Ось у назначений день ми всім відділом прийшли на товариський суд. У президії сидять три сторонніх партійця, які ні сном ні духом не знають нічого про нашого товариша, але отримали партійну вказівку – зганьбити. Голова всім читає цю липову заяву і пропонує бажаючим висловлюватись. Сам сідає з нетерпінням розправи. Ну . . . Кому перше слово? Звісно - керівнику відділу. Ось встає маленький парторг і . . . не повірите – добре відгукується про нашого товариша, свого підлеглого. Довго, скурпулезно, зі всіма подробицями, докладно розповідає про хорошу роботу, здобутки, дісципліну, а потім говорить, що до сих пір ніяких розмов про партію, чи вступ до неї у нього, як у секретаря партячейки з цим підлеглим ніколи не було. І завершує він свою доповідь словами, що у заяві написана сама несинітниця і брехня.

     І тут театральна пауза. Партійний президіум чекав розуміння та підтримки, а тут все навпаки. Тим більше таке завершення доповіді і такі відверті висновки. Що їм робити? Їм дали вказівку, а тут зовсім навпаки. Дивно. Вони були настільки впевнені у своїй чорній справі, що навіть не повідомили кервника відділу і не порадилися з ним. Тиша тривала довго. Партійний голова не знав що робити, а спитати вже ні у кого. Він не звик до такого ходу і висновкам, йому заперечує такий самий, нехай і менший, але теж парторг. Тим більше, документи з ганьбою вже готові і, мабуть, заздалегідь підписані членами президіуму.

     Несподівано він оголошує закриття засідання, звісно просить керівника відділу залишитися. Всі вільні.

     Ми накинулися заспокоювати товариша і всі пішли по домівках. Для чого залишили нашого керівника, про що вони розмовляли, до якого висновку прийшли вже нікого не цікавило.