Поворот не туди

Роки минали дуже швидко.

З маленьких дівчаток Марійка й Софійка виросли у вродливих і добрих дівчат. Їхня дружба не змінилася — вони, як і раніше, довіряли одна одній усі свої секрети, підтримували в складні моменти й завжди були поруч.

Марії вже виповнилося 18 років. Вона стала відповідальною, спокійною й турботливою. Незважаючи на доросле життя, вона все ще дуже любила проводити час із сім'єю.

Софії тим часом було 15 років. Вона захоплювалася малюванням, багато жартувала й часто брала приклад зі своєї старшої сестри. Для неї Марія була не просто сестрою, а людиною, якій вона довіряла найбільше.

Одного теплого вечора вони сиділи на ґанку свого будинку, спостерігаючи за заходом сонця.

— Пам'ятаєш, як я чекала, коли ти народишся? — усміхнулася Марія.

Софія тихо засміялася.

— Ні, але ти мені стільки разів цю історію розповідала, що здається, ніби я теж її пам'ятаю.

Марія обійняла сестру за плечі.

— І знаєш що? Я ні на мить не пошкодувала, що стала старшою сестрою.

Софія усміхнулася й поклала голову їй на плече.

— А я ні на мить не пошкодувала, що в мене є саме така старша сестра.

Софія підвелася з ґанку, поправила волосся й усміхнулася сестрі.

— Маріє, мені вже потрібно йти.

— Куди? — запитала Марія, дивлячись на неї.

— До подружки. У неї сьогодні день народження. Обіцяла, що прийду, а ще треба встигнути привітати її до початку свята.

Марія усміхнулася.

— Тоді не запізнюйся. І гарно відпочинь.

Софія обійняла сестру.

— Дякую. Не хвилюйся, я ненадовго.

— Добре. Якщо буде пізно, зателефонуй мені.

— Обов'язково.

Софія взяла зі столика свій телефон, невелику подарункову коробку, яку підготувала для подруги, і попрямувала до дверей.

— Бувай! До вечора!

— Бувай, Софійко, гарно вам відсвяткувати! — відповіла Марія, проводжаючи сестру поглядом.

Софія помахала рукою, вийшла з будинку й попрямувала вулицею до будинку своєї подруги

Софія неквапливо йшла знайомою вулицею, міцно тримаючи в руках подарунковий коробку. Надворі стояла тепла погода, сонце вже починало повільно ховатися за обрій, а легкий вітерець ледь ворушив листя дерев.

Вона усміхалася, думаючи про те, як привітає подругу. Дорога була недовгою — лише близько десяти хвилин пішки.

Нарешті Софія звернула на сусідню вулицю й побачила будинок, прикрашений повітряними кульками та святковими гірляндами. Біля хвіртки вже стояло кілька гостей, які весело розмовляли між собою.

Софія підійшла до дверей, натиснула на дзвінок і за мить двері відчинилися.

— Софіє! Ти прийшла! — радісно вигукнула подруга, широко усміхаючись.

— З днем народження! — сказала Софія, простягаючи їй подарунок. — Бажаю тобі багато щастя, здоров'я, здійснення всіх мрій і щоб кожен день приносив тобі лише радість.

Подруга міцно обійняла Софію.

— Дякую! Заходь швидше, усі вже майже зібралися.

Софія усміхнулася, переступила поріг будинку й приєдналася до святкування.

На годиннику було 00:57.

Святкування майже добігало кінця. На столі стояли порожні тарілки й келихи, музика грала вже тихіше, а гості сиділи на диванах, сміялися та обговорювали вечір.

Раптом Андрій підвівся.

— Слухайте, а може, з'їздимо до клубу? Ще ж ніч молода.

У кімнаті на кілька секунд запанувала тиша, а потім пролунали схвальні голоси.

— Я за! — Поїхали! — Буде весело!

Зрештою погодилися п'ятеро: Софія, іменинниця Олена, Віка, Ліза та Діма. За кермо сів Андрій, який і запропонував поїздку.

Усі вони вже вживали алкоголь під час святкування.

Біля будинку стояла машина. Андрій сів за кермо, поруч із ним на переднє сидіння сів Діма. Обоє пристебнули ремені безпеки.

На заднє сидіння сіли Софія, Олена, Віка та Ліза. Через те, що пасажирів було забагато для заднього ряду, усі четверо не змогли нормально пристебнутися ременями й вирішили їхати так.

Двері зачинилися, двигун тихо загуркотів, і автомобіль повільно рушив з місця, виїжджаючи на майже порожню нічну дорогу. 

Минуло близько десяти хвилин.

Нічна дорога була майже порожньою. У машині грала музика, хтось сміявся, хтось дивився у вікно на вогні міста.

Раптом Андрій усміхнувся й міцніше взявся за кермо.

— Зараз покажу, на що здатна моя машина, — сказав він.

Не дочекавшись чиєїсь відповіді, він сильніше натиснув на педаль газу.

Автомобіль почав швидко набирати швидкість. Стрілка спідометра піднімалася все вище, доки не досягла 100 км/год.

— Андрію, може, повільніше?.. — тихо промовила Софія, відчувши, як машину починає сильніше притискати до дороги.

Олена нервово подивилася вперед, а Віка й Ліза на мить перестали сміятися.

Діма, який сидів поруч із водієм, кинув короткий погляд на спідометр.

— Не жени так...

Та Андрій лише самовпевнено посміхнувся.

— Та все під контролем.

Автомобіль продовжував мчати нічною дорогою.

Раптом попереду з'явився різкий поворот.

Андрій помітив його надто пізно.

— Чорт... — вирвалося в нього.

Він різко повернув кермо, але через високу швидкість автомобіль уже не слухався. Машину занесло, колеса зірвалися з асфальту, і вона вилетіла з дороги.

За мить пролунав сильний удар — автомобіль врізався в дерево.

Від сили зіткнення машина кілька разів перекинулася. У салоні все змішалося: гуркіт металу, дзвін скла й крики пасажирів.

Троє дівчат, які сиділи позаду непристебнутими, вилетіли з автомобіля під час перекидання. Інші залишилися всередині понівеченої машини.

За кілька секунд усе стихло.

Музика замовкла. Навколо запанувала нічна тиша, яку порушував лише звук двигуна, що повільно згасав. Автомобіль завмер серед узбіччя, а уламки скла й металу були розкидані навколо.

Першими до місця аварії кинулися водії автомобілів, що їхали позаду. Вони одразу викликали швидку допомогу та рятувальників і поспішили допомогти постраждалим.