Літо добігало кінця. Ночі і ранки ставали холодними. Тосько став перед вибором: перебиратися мешкати у будинок або згодитися на пропозицію родини Амадея і пожити у них.
Одного теплого вересневого дня Тосько з Хуаном грілися на сонечку – Хуан спав, а Тосько перебував у задумі. Раптом почув Хуанове муркотіння.
−Ти тут, м-м-мур-мамо?
Павучок обережно торкнувся Хуанових вусів.
−Тобі щось сниться? Хуане, прокинься.
Хуан відкрив очі, двічі лизнув лапу, як у першу їхню зустріч, і мовив.
−Я таки добряче заснув.
−А що тобі снилося? − поцікавився павук. – Ти уві сні когось кликав і плямкав губами...
Кіт задумався і якось невпевнено відповів.
−Мені снилася мама… Пам'ятаєш, ти завважив, що моя мама зовсім інша − не така, як я. Так от, мені сьогодні снилася така. Думаю, ця, що зараз зі мною, – це моя друга мама…
Я щось таке пригадую. Коли я був маленький, вона мене взяла на руки і вже більше не відпустила. І далі я вже знав тільки її. Можливо, що вона тоді забрала мене у моєї справжньої мами?
−Мабуть, так і було. Отже, у тебе дві мами?..
−Не знаю. Тієї першої я більше ніколи не бачив. Я знаю лише теперішню і її люблю. А ти чого засумував?
−А я думаю про свою маму, − стурбовано відповів павук.
З тих пір, як він познайомився з Амадеєм і завів нових друзів, його життя дуже змінилося.
−Скучив за нею? – вивів із задуми Хуан.
−Мушу зізнатися, що дуже – і за татом, і за братами й сестрами... Коли був з ними, якось не цінував, часто уникав з ними спілкування, вважав, що з ними не цікаво. Усе намагався утвердити себе. І мамі з татом приділяв мало часу, більше переймався своїми інтересами і потребами.
−Нічого, скоро їх побачиш. Здається, що мама уже збирається повертатися. Це зазвичай відбувається, коли вона наскладає під столом багато різних банок з овочами і ягодами. А зараз їх уже назбиралося доволі багато...
−Знаєш, Хуане, якраз хотів сказати, що я зостаюся, − несподівано випалив павучок. Він був радий, що ця розмова допомогла йому прийняти важливе рішення.
−Ти хочеш сказати, що не повернешся додому? – розхвилювався кіт. А як твоя родина?... Я?
−Ну, родина якось переживе, їм і без мене весело. А з тобою ми, надіюся, зустрінемося наступного літа, так?
−А де ж житимеш? – допитувався Хуан.
−Перезимую у друзів – родини павуків, з якими познайомився. А далі видно буде.
Тосько відзначив, що сказав правду, тобто порада Білої Лілії спрацювала. Іншим разом він би вже вигадав щось, на кшталт: підвернув ногу і не подужаю дорогу... , сподіваючись, що брехня краще допоможе, а тут, не задумуючись, сказав правду. Отже, він позбувся цієї паскудної звички брехати. Тосько похвалив себе і подумав, що треба буде принагідно зайти і подякувати Лілії.
−Гадаю, − продовжив павук, − прямо сьогодні й переберуся до них: уночі буде зимно.
−Дуже радий, що ти цікаво провів час, завів тут нових друзів... – промимрив кіт. – А я маю заморочку...
−Ану, розповідай, − як завжди просто сказав Тосько, − уважно слухаю.
−Мені не йде з голови той Рудий, якого ми прогнали... Наче усе зробили правильно, а на душі неспокійно, − підбираючи слова, промовив Хуан. – Думаю, він став злодієм не від доброго життя. Мабуть, недоїдає?..
−Вочевидь, що так, - почухав потилицю Тосько. −Слухай, але ж це не привід, щоб красти… Їжу можна діставати працею – полюванням, наприклад.
−Звісно. Просто ми з ним вчинили так, що він і далі буде робити те ж саме, просто там, де йому буде вдаватися, − бідкався Хуан.
−Напевно ти маєш рацію, − задумався павук. − А знаєш, що? Спробуй подружитися з ним і пояснити це. А, можливо, й допоможеш йому з добуванням харчів: ви ж відмінні мисливці.
−Дякую, друже, я подумаю... мені тебе буде дуже бракувати, − зітхнув Хуан і, щоб не проявити слабкість і не розплакатися, вигукнув. − Давай-но я тебе ще покатаю у себе на вусі.
Хуан ніжно протягнув лапу, щоб перенести павука на загривок. Перш ніж вони розійшлися на нічліг, кіт ще довго гасав з павуком мощеними доріжками.
Коли наступного дня Тосько з’явився у дворі, то авта, яким вони приїхали на дачу, не було. Тосько затримав погляд на листку, який, кружляючи наче у вальсі, плавно опускався на землю, і подумав: «Треба перегорнути і цю сторінку».