Знайомство з Амадеєм

       Тосько роздивлявся мурашиний маршрут. Уже кілька днів поспіль він спостерігав, як комахи рухаються в  одному і тому ж напрямку, а паралельно – у зворотньому. Нарешті він зважився і спитав:

       −Куди ви прямуєте?

       Мурахи, наче нічого й не було, продовжували рухатися далі. Тосько подумав, що вони не чують і тому, вже голосніше, знову повторив запитання. Одна комаха повернула голову і, не зупиняючись, промовила:

       −Ми працюємо, не заважай.

       Тосько не відстав.

       −Ви ж просто ходите, що ви робите?

        Але мурахи, незважаючи на його домагання, продовжували прямувати своїм маршрутом.

       У цей час Тосько почув голос збоку.

      −Друже, ти їх не докличешся. Вони, як запрограмовані, – знають лише обов’язок. Ось ці, мабуть, нектар носять. А ти що шукаєш?

       Тосько повернув голову і побачив симпатичного павука, приблизно його віку.

       −Ну, я тут в гостях, −  знітився Тосько, але дуже зрадів, бо нарешті зустрів представника свого роду. – А що ти мав на увазі, коли казав, що ці комахи запрограмовані?

       −Мурахи? Так і є, вони лише працюють.

       −Що у цьому поганого?

       −Та я не кажу, що це погано. Я кажу, що крім праці є ще інші заняття: цікаве спілкування, змістовне дозвілля, пізнання чогось нового, творчість врешті-решт. Ось я люблю театр... А у тебе є якесь улюблене заняття?

       −Н-не знаю, мені подобається малювати....

       −Бачив, гарно ти Лілію намалював. Я за тобою вже кілька днів спостерігаю. Ну ось, бачиш, напевне ти через малювання виражаєш свій внутрішній світ, передаєш свої емоції – виражаєш свою індивідуальність, так би мовити...

       Тосько кивнув головою.

       −Хотілося б, щоб це було так. Але знаєш, те що вони тобі не цікаві, не означає, що вони не особистості і у них немає внутрішнього світу. Просто вони інші і, як ти підмітив, почуття обов’язку у них розвинене більше.

       −Авжеж… а ти розумний, − відповів павук. – Я про це не думав. Справді, вони живуть у спільноті і мають підпорядковуватися правилам і вимогам. Там всі служать один одному і загальним інтересам.

       −Як це? – не вгамовувався допитливий Тосько.

       −Ось так, як бачиш. Ти сам обираєш, що робити, а вони роблять те, що їм призначено. Ти ідеш куди хочеш, а вони – визначеним маршрутом... 

       −Трохи сумно, але, якщо вони від цього не страждають і роблять свою роботу з відчуттям корисності, то нічого у цьому поганого немає, правда ж? Вони роблять добро, допомагають один одному...

       −Напевно, - погодився співрозмовник. − А ти що хочеш робити у житті?  До речі, мене звати Амадей, а тебе?

       −Я −Тосько, − подав руку для знайомства павук. – Я ще не визначився, тобто ще думаю...

        −Ти можеш стати дизайнером. Це цікаво і круто. Ось, до прикладу, я помітив: ти захоплюєшся квітами... Ти можеш бути флористом-дизайнером. Я теж хотів, але це не для мене, я надто непосидючий. Мені постійно хочеться руху, спілкування. А у цій професії потрібно більше зосередженості. Ну, ти згодом зрозумієш. Хочеш познайомитися з моїми друзями?

       −Так, звісно.

       −Тоді вперед. Вони класні, веселі. У нас є драматичний гурток. О, ти будеш створювати нам декорації, згоден? А може ти хочеш спробувати себе як актор? Ну, побачимо....

       Такого розвитку подій і напливу пропозицій Тосько не сподівався, але був надзвичайно радий, бо давно очікував на нові знайомства і нові пригоди, а тому довірився новому другові.