Прощальний вальс з мамою

       Кілька днів знов ішов дощ і поїздка на дачу відкладалася. Тоськові це було на руку, бо він ще так й не придумав, як має повідомити батькам про поїздку.

       У нього є два варіанти – просити дозволу, після чого не факт, що отримає його. І другий – повідомити про те, що їде. Він зауважив, що іноді батькам також важко визначитися і коли вони бачать його напористість і впевненість, то швидше вирішують на його користь. Тому він задумав діяти згідно другого варіанту, а там − будь що буде. Тільки от треба ще вибрати слушний час. І, як це буває, такий час нагодився.

       Наступного дня, зранку, тато нагадав, що після обіднього відпочинку відбудеться практичне заняття з плетіння сильця для полювання. «Пора вам, діти, самим почати дбати про хліб насущний», − сказав він.

       −Дуже доречно, тату, − підтримав розмову Тосько, − і дуже вчасно, принаймні для мене, бо якраз хотів повідомити, що збираюся надовше покинути домівку...

       Запала тиша. Тосько помітив хвилювання мами, але не подав виду. Першим опанував себе тато.

       −А детальніше можна?

       −Там, у світі, в мене є друг, про якого я ще не розповідав. Його звати Хуан, і він запрошує мене до себе на дачу. Я дуже хочу мандрувати, відкрити для себе нові місця, отримати нові враження... Можливо, це допоможе мені більше себе зрозуміти, виявити свої таланти, реалізувати себе...

       −Добре, а хто друг? – допитувався тато.     

       До цього запитання Тосько не був готовий. Сказати, що у павучка товариш кіт - це наразити себе на повне нерозуміння, а, можливо, й насмішки з боку рідних. Тосько не мав права зараз схибити. Він миттєво випалив.

       −Він мешкає тут неподалік, на підвіконні...

       −Ну, що ж, гаразд, − відповідь  задовільнила тата і він пішов відпочити перед заняттям.

       Тосько видихнув: раз тато дозволив − проблему вирішено. Його обступили брати і сестри із запитаннями. Тосько на якісь відповідав, якісь пропускав мимо вух, бо думками він був уже далеко – у місцевості з уявної картини, яка називається дача.

       Враз його погляд зупинився на мамі, яка тихо прибирала зі столу. «Найважче буде прощатися з нею», − павучок відчув важкий клубок у горлі. Хуан їхав на дачу з мамою, а він свою залишав. Хтозна скільки триватиме розлука. Тосько підійшов до мами.

       − Матусю, а давай повальсуємо, як ти вчила. – Тосько галантно запропонував руку, міцно підхопив маму і повів у вальсі. Вони танцювали кругом столу, а діти імітували оркестр і гучно плескали у долоні. Щоправда, для них це було черговою забавою, а для Тоська − прощанням з мамою... і з дитинством.

        «Треба перегорнути цю сторінку», − подумки заспокоїв себе павучок, щоб не розплакатися.