Тосько в очікуванні чогось нового

      З  тих пір, відколи павучок Тосько і кіт Хуан подружилися, вони знайшли між собою багато спільного. Тоська дивувало й забавляло те, що кіт визнав у ньому рівного, завдяки павуку, якого носив на чолі. Це символічно наче єднало їх. Кіт не говорив з ним зверхньо і завжди вислуховував його.  Вони любили проводити час у розмовах, гріючись на сонці. Тосько вже не боявся його гострих зубів і кігтів. Його розмір, вигляд і поведінка не тільки не насторожували, але й додавали павучкові власної ваги. Мати такого друга – це  щось...

        Хуан весь час його чимсь дивував. Останнє, що вразило, - як віртуозно він ловить мух. Татові доводиться сплітати тенета, сидіти у засідці, а Хуан – трась лапою −  і прошу: готово. Він це називає інстинктом.

        − Що таке інстинкт? − спитав Тосько.

        − Це вроджена здатність, − пояснив Хуан.

        Тобто, цим він засвідчує, що коти є хорошими мисливцями. Вочевидь, що так. Він і на ластівок злиться, бо ті, літаючи, постійно дразнять його. І про страхи також цікаво. Виявляється, у кожного вони є свої. Якось кіт ненароком  зізнався, що боїться води, тому й не любить ванної кімнати – неприємні спогади. Це було дуже забавно, адже Тосько також не любив хлюпатися у воді. Ця спільність також єднала їх.

        Але найбільше Тосько любив, коли Хуан розповідав про зовнішній світ і подорожі влітку на дачу. «Уяви собі картину, на якій зображено невеликий будиночок, кругом якого багато простору, кущів, дерев, безліч різноманітних квітів, на яких сидять різні птахи, живуть сотні комах. Там, до речі, є й інші коти і павучки, − розповідав кіт. − А тепер уяви, що хтось усе це оживив. Все це розмаїття і різнобарв’я в одну мить почало дихати, рухатися, співати... жити. Побачив? Немає ніяких стін,  повна свобода. Правда ж і небезпек набагато більше. Тому потрібно бути розсудливим і обережним. Не виходити з двору...

     −То яка ж це свобода, якщо знову є умови? – розчаровано спитав павучок. –Адже, якби я виконував умову не покидати помешкання, то ніколи б не дізнався про тебе.

        − Це правда, Тоську, − визнав Хуан. − Відкриття чогось нового майже завжди поєднані з ризиком. Але це вже кожен вирішує для себе сам: хоче і буде він ризикувати чи ні? Я не впевнений, що хочу цього.

        Тосько нічого не відповів. Йому потрібен був час, щоб це обдумати. Павучку дуже хотілося усе це з уявної картини побачити, та він не мав сміливості проситися у гості на дачу. Все ж він був гарно вихований. Він зачекає слушного моменту або, може, Хуан сам запропонує.