Тосько знаходить друга

         Наступного дня із самого ранку Тосько гортав енциклопедію у пошуках ластівки. Але, по правді кажучи, на цю мить малювання його зовсім не цікавило. Усі його думки були зайняті підготовкою до зустрічі з пухнастим клубком, якого Тосько побачив на підвіконні.

         «Потрібно на нього справити враження, − думав павучок. −  А що, коли я з’явлюся перед ним в образі Спайдермена?.. Саме так, це хороша думка».

          Костюм супергероя батьки подарували Тоськові на Різдво під ялинку. Награвшись ним за всю зиму, Тосько кудись його закинув і тепер треба було знайти. Він кілька разів перекинув речі на своїй полиці у шафі, але костюма не було. Тоді він звернувся до братів і сестер.

         - Улюблені, я не знаю, кому і для чого потрібний був мій костюм Спайдермена, але я на це згоди не давав. Тому, будь ласка, доки я буду зайнятий читанням, зробіть так, щоб костюм знов опинився на моїй полиці у шафі.

         Тосько демонстративно знов засів за енциклопедію. Він знайшов розділ про павуків і спробував зосередитися на тексті. Коли закінчив, то  заглянув у шафу і відразу наткнувся очима на костюм.

         − Дякую, − голосно сказав він,  а сам подумав: – Нічого не буває просто так. Якби не цей випадок з костюмом, то я б не довідався стільки цікавого про своїх родичів.

       Тосько одягнув костюм і почав вживатися в образ, продумувати лінію поведінки під час знайомства. Він не має бути нахабний, але впевнений і сміливий. При цій думці Тосько згадав два ряди гострих зубів і по його спині пробігли мурашки.  «Гаразд, − думав Тосько, − а як я себе назву? Можливо, ... та ні, не треба нічого вигадувати. Так і скажу: павучок Тосько. Але костюм залишу, він додає мені сміливості».

         Тосько шмигнув мимо дітей, які гралися поряд і невдовзі опинився на рослині, звідки продовжив подорож вниз. Ще здалеку він помітив пухнастий клубок, який грівся на сонечку. Його накрило хвилювання, та він не припинив руху. Навпаки, щоб не передумати, пришвидшив ходу. Невдовзі він знов опинився навпроти великої голови істоти.

         − Вельмишановний добродію, − вирвалося у Тоська, – чи можу я представитися? – прокричав павучок, але той не реагував.

          Тосько осмілів.

       − Ей, так негарно, я до Вас звертаюся.., − Тосько так замахав руками, що зачепив антени, які стирчали з-під носа в істоти.

         Та відкрила око і промимрила: «Ти чого м-м-мур-р репетуєш? Бачиш – сплю?»

         −Та бачу... − закипав від нетерпіння Тосько. − А крім спати Ви ще щось вмієте?

         Тосько відчув, що останнє сказане прозвучало занадто зухвало, але уже було пізно. Напевно, цієї миті у ньому прокинувся татків ген зухвальства, про який він згадував у вітальні.

         Істота відкрила обидва ока, підняла голову, настовбурчила вуха і солодко потягнулася. Тосько тільки й встиг відскочити, він був вражений: його новий знайомий вдвічі збільшився в розмірі. У нього були чотири величезні лапи, вкінці яких Тосько помітив гострі кігті. Павучок мимоволі зіщулився  – однієї такої вистачило б, щоб накрити його з головою. Але істота лизнула лапу і заговорила.

         − Не досить, що ці над головою без кінця цвірінькають..., − незнайомець невдоволено кивнув догори на ластів’яче гніздо і неквапом двічі лизнув бік. − А ти хто такий?  Що за м-м-мур-р маскарад?

           − Мене звати павучок Тосько. Я прийшов знайомитися, хочу завести друга, − прокричав павучок, відчайдушно намагаючись приховати дрижання в голосі.

           − О, м-м-мур-р, це цікаво, − істота змінила позу з лежачої на сидячу, знову лизнула лапу, кілька разів вмила нею симпатичну мордочку і промовила. − Тоді я кіт Хуан. Звідки ти взявся?

            − Я тут живу, онде там нагорі, за шторою...

            −А, то ти у нас винаймаєш помешкання? А чого такий маленький?

        − Маленький та вдатний. Я зі славної спайдерродини, яких у світі нараховується сорок одна тисяча видів, − одним духом випалив Тосько  інформаці, яку почерпнув з енциклопедії.

         − Ого, м-м-мур-р, вражає. Ну, тоді я також зі славної родини британців. Мій предок був прототипом знаменитого чеширського кота з розповіді про Алісу в країні чудес.

         −Та ну? – вирвалося у Тоська. Він не знав історії про Алісу, але підсвідомо відчув, що потрібно відреагувати саме так.

         Між ним і новим знайомим почав нав’язуватися  контакт. Щоб його закріпити, Тосько  проказав.

     − Втім, ваша шляхетність і розум кидаються у вічі одразу. Ви навіть на нього схожі, тільки симпатичніший.

          −Так? М-м-мур-р, можливо ти й правий.

         Кіт глянув на павучка і мовив.

         − Ти не ображаєшся, що я на «ти», може без фамільярностей?

         − Чудово, згоден, − зрадів Тосько.

         − Ти такий тендітний... не знаю, для чого мені такий друг... ти навіть не зможеш дотягнутися до мого вуха..., − паткував кіт.

         − А для чого? – поцікавився Тосько.

         − Щоб за ним почухати, − відповів той.