Перший подарунок долі

         Тосько малював. Він давно збирався це робити, та все якось не доходили руки. Але зараз це було саме те, що його відволікало і заспокоювало в очікуванні неприємної розмови з батьками. Тосько мав намір намалювати все, що побачив за останні кілька днів.

         «Отож, − Тосько розмовляв сам із собою, – почалося все із завитка, який виявився листочком. Так я його й намалюю».

         Тосько замашисто провів олівцем у повітрі над головою, уявно вимальовуючи завиток. А далі спробував перенести його на папір.  «О, це виявляється зовсім непросто його тут закрутити», − вголос  пробурмотів павучок після кількох невдалих спроб. У голові промайнула рятівна думка: «Зовсім не обов’язково малювати завиток, адже згодом він став звичайним листочком». Павучок швиденько намалював листок. Далі він прикріпив до листка довге стебло, на якому домалював ще кілька листочків.

         Юний художник надовго затримав погляд на малюнку, - його діймало непроминальне відчуття недовершеності. Нарешті, йому нічого не залишилося, як відкласти малюнок убік і зайнятися малюванням гніздечка і ластівки. Тосько добре запам’ятав, що голівка, спинка, крильця і хвіст у пташки були чорні, а животик білий. Саме так.

         Цієї миті його осінило – горщик.

         − Авжеж, - вигукнув сам до себе. – Рослина сиділа на білому горщику. Тосько повернувся до попереднього малюнка і домалював унизу горщик.  «Отепер саме то», − задоволено під ніс собі пробурмотів павучок.

         Наступним творінням Тоська мала бути ластівка. Спочатку він намалював гніздечко, яке в його уявленні було схоже на кошичок, у якому мама зберігала спеції, але значно більший. Потім павучок закрив очі і спробував згадати, як виглядає пташка.

Голівка з клювом, тулуб, хвіст... Ластівчин хвіст павучка заворожив ще тоді, коли він підглядав за живим птахом. Він був наче розрізаний надвоє і гострий. «Як же це все правильно намалювати? - задумався Тосько і згадав, що на полиці у шафі є Природнича енциклопедія і там вже точно має бути цей птах. Він швиденько вирушив у вітальну кімнату і, ще не дійшовши до дверей, раптом почув татів голос.

         – Ти хочеш, щоб хлопець сидів у тебе під спідницею? Так, це небезпечно, але тільки так можна себе реалізувати, здійснити свою мрію, досягнути цілей. Так, усі ці речі вимагають ризику і відваги. Але у тому й річ, що наш Тосько не боїться ризикувати. Я тішуся, він мій син, у його віці я робив те ж саме. Згадай, за яких обставин ми познайомилися...  Це було небезпечно, але романтично. Тоді тобі сподобалася моя зухвалість, правда ж? То чому ж ти так зараз хвилюєшся? Хлопець дорослішає...

         Тосько відчув, що саме у цю хвилину має зайти, бо далі мама своєю жалістю може змінити татову позицію або ж випросити у нього, щоб він хоч тимчасово заборонив йому мандрувати.  А так, поки тато на його боці, потрібно взяти ініціативу у свої руки.

         Тосько прочинив двері.

         − Перепрошую, що заважаю, але мені потрібна Природнича енциклопедія, − Тосько цілеспрямовано направився до полиці, де, на його думку, мала лежати книга.

         − Нічого, проходь. Добре, що зайшов. Ми з мамою якраз обговорюємо твої самовільні мандрівки поза домом, − спокійно відреагував тато.

         Тосько відзначив, що тато не сказав про порушення заборони, самовільні відлучення чи погану поведінку. Він сказав про мандрівки. Так,  саме цим Тосько й займався.

         −Так, тату, прошу пробачення, що не попросив дозволу. Я збирався, але ще не встиг.

         − І куди ти мандрував? Що побачив?

−Там багато світла..., − емоційно видихнув Тосько. − Зараз, хвилинку, я намалював, − Тосько вибіг і за мить з’явився з малюнками. – Ось це рослина, якою я мандрував. А це – ластівчине гніздечко. Просто я ще не встиг намалювати ластівку. А щоб вийшло якнайкраще, то я хотів роздивитися її в енциклопедії.

         Тато з посмішкою глянув на маму і сказав.

         − Ну, ти вже багато про що дізнався. Коли намалюєш ластівку, покажеш?

         − Авжеж. То ви з мамою не сердитеся, ви мені пробачили?

         − Сину, колись це мало трапитися, але пам’ятай, що ми тебе любимо, тому маєш бути обережний і розважливий.

         − Звісно, тату. Дякую.

         Тосько вибіг з кімнати з переможним виглядом. «Так, так, так, − ликував він. − Але потрібно буде виконати обіцянку». Він повернувся і взяв енциклопедію.

         − Перепрошую, забув, − винувато посміхнувся він.

         Тато знову глянув на маму із задоволенням.

         −Усе гаразд, − почув Тосько у спину татове схвалення.

         Для Тоська цей день був найкращим. Певен, що не забуде його ніколи.