Тосько у сум’ятті

      По обіді Тосько лежав на канапі і думав. Його знову діймали сумніви, чи має він розповісти мамі про свої мандри і пригоди. Він дуже боявся засмутити маму, адже порушував заборону не покидати межі помешкання. Але ще більше він боявся втратити можливість відкривати для себе незвідане і завести нових друзів. Дивно, що мама ще сама ні про що не здогадується  і ні про що не запитує. І тут Тосько був неправий.

         Мама Павучиха також була неспокійна. Миючи посуд, вона роздумувала над тим, що має робити і як правильно повестися у ситуації, коли дізналася про те, що у сина  від неї є таємниця. Учора, коли вона зайшла до дітей, то його не було. Не відізвався він й тоді, коли вона його покликала. Тоді мама Павучиха почала його шукати з надією, що Тосько грається з іншими дітьми у хованки. Але все було намарно,  його ніде не було. І  не було таки  доволі довго. Згодом, коли він з’явився, то весь день провів насамоті, з ним щось відбувалося. А сьогодні вона вирішила простежити за ним і підгледіла, як син, розгойдавшись на павутинці, кудись зник. Весь час, поки його не було, вона не знаходила собі місця, хвилювалася  і заспокоїлася лише тоді, коли він зайшов на кухню.

         За обідом діти ділилися враженнями від гри, обмінювалися різними дотепами.  І тільки Тосько мовчки їв і не підтримував розмову.

         Сину, - запитала мама Павучиха, - з тобою все гаразд?

         - Так, матусю, усе добре, - коротко відповів той. - Дякую, все було дуже смачно. Піду в дитячу...

         Насправді Тосько не збирався іти в дитячу кімнату, а усамітнився у спальні, де й діймали його тепер ці  роздуми і сумніви. Він розумів, що й так розкаже все мамі, але тягнув час, бо дуже не хотів, щоб вона хвилювалася. А ще він не міг передбачити її реакцію і боявся, що мама розповість татові, а вона розповість, і тоді достеменно його пригодам наступить кінець.

         Відчинилися двері  і увійшла мама.

         − Сину, − сказала вона.  − Нам треба поговорити.

         −Так, мамо, слухаю тебе. – Тосько напружився, мамина інтонація не обіцяла нічого приємного.

         − Скажи, мені здалося чи ти справді покидаєш домівку?

         − Так, тобі не здалося. Я збирався розповісти...

         − І коли ж? – строго спитала мати.

         − Можливо, завтра, − невпевнено відповів Тосько.

         − Ну, тоді ми з татом тебе залюбки послухаємо. А до того, будь ласка, не відлучайся нікуди.

         − Прошу, не кажи поки що татові...

         − Пробач, але я не можу. У нас ніколи не було секретів один від одного, − спокійно, але категорично прозвучала відповідь.

         Мама вийшла. У Тоська остаточно пропав настрій. Щоб відволіктися, йому потрібно було чимсь зайнятися.