Магія народження сонця

     Щодня Тосько розгойдувався на павутинці у напрямку стіни, звідки з’явився зелений палець. Завиток на ньому збільшувався і щоразу робився привабливішим. Одного дня Тосько порівнявся з ним. Він дуже розхвилювався, але наступної миті відлетів у протилежний бік, і так вдалося уникнути зіткнення. Павучок принишк у помешканні і став роздумувати. Якби ця рослина хотіла зробити йому боляче, то вже мала таку нагоду. Натомість, вона не тільки не була агресивною, але навіть не відреагувала на Тоська. Павучок твердо вирішив: назавтра ще раз спробувати розгойдатися і долетіти до загадкового завитка, а, можливо, якщо вдасться, навіть переміститися на нього.

         Після обіду він усамітнився у дитячій кімнаті. Його  діймали сумніви, чи має він повідомити маму про свій намір?  Звісно ж, те, що він задумав, було авантюрою і, якщо з ним щось трапиться, то це буде найгірше її закінчення. З цими тривожними думками Тосько добув дня. Він вирішив відкласти прийняття рішення на наступний день і ліг спати. Але другого дня Тосько прокинувся дуже раненько, його манила пригода, бажання чимшвидше дізнатися більше про незнайомця, який з’явився з-за кута стіни. А тому Тосько вирішив, що не буде нічого казати мамі, щоб не хвилювати її і щоб вона, бува, не заборонила йому. Він швиденько зібрався і вийшов.

         Тосько глянув у бік рослини і з нетерпінням почав розхитувати себе на павутинці. Ось вона вже близько, ось вже майже поруч. Павучок помітив, що завиток сьогодні ще красивіший: виблискує і переливається різними кольорами... Придивившись, Тосько зрозумів причину такого вражаючого ефекту – на кінчику завитка висіла краплина води, на яку падало проміння світла. Зачарований, він схопився ногами за основу завитка і спритно видерся наверх. Той  лагідно прийняв його у свою мушлю... Оговтавшись, Тосько роздивився навкруги, а далі виглянув назовні. Палець виявився довгим шнурком, на якому кріпилися зелені сердечка на ніжках. «Так ось ким ти є, - прошепотів павучок до мушлі, - листочком?»

         Тосько перевів погляд і побачив неймовірної краси картину: перед ним простягнувся безмежний простір, укінці якого із землі піднімалася велика золота куля, яка заливала все навкруги світлом. За вікном літали і весело щебетали птахи. Дерева тягнули своє віття до сонця. Ну звісно, це ж воно, сонце. Про нього розповідала мама. Воно дає тепло, і світло,  і життя усьому, що є навкруги. Тосько зовсім забув лякатися і зачаровано спостерігав за цією магією народження сонця. Він нарешті видихнув; його переповнювала якась незрозуміла і невідома до цього радість - він був щасливий. Сонячне проміння лоскотало і зігрівало. Павучок відчув себе частиною цього великого живого світу, де під сонцем місце є для всіх.

         Решту дня Тосько  провів у мовчанні і роздумах. Він переосмислював побачене.