Місто М. було схоже на стару касету, яку зажувало в магнітофоні: ніби й крутиться, а музика одна й та сама. Тут не було дефіциту хліба чи дешевого пива, тут панував дефіцит майбутнього. Для Олексія Гавриленка, якому сьогодні стукнуло тридцять один, це місто було липким, як старий мед. Більшість його ровесників давно роз’їхалися: хтось у столицю, хтось на полуницю до Польщі, а Олексій залишився. Залишився жити з батьками, перебиваючись випадковими заробітками на ремонті техніки та роздумами про те, куди зникли всі його амбіції.
Він ішов вулицею до кондитерської «Мрія». Повітря було вологим, пахло мокрим асфальтом і чимось безнадійним. Олексій відчував пригнічення. Тридцять один це вік, коли ти вже не молодий та перспективний, але ще й не досвідчений та поважний. Ти просто ніякий.