Глава 18 Правда, яку Карина приховувала від усіх

У ресторані запанувала тиша.

Карина зблідла настільки, що Андрій ледь її впізнавав.

Ще кілька хвилин тому вона почувалася впевненою.

Тепер же виглядала так, ніби світ руйнувався просто на її очах.

— Я чекаю пояснень, — спокійно сказав Андрій.

Саме цей спокій був найстрашнішим.

Карина знала його достатньо добре.

Коли він кричав — це означало емоції.

Коли мовчав — це означало, що все набагато серйозніше.

Максим важко видихнув.

— Андрію...

— Ми знайомі?

— Ні.

— Тоді звідки ти знаєш моє ім'я?

Карина заплющила очі.

Все розвалювалося.

— Карина, скажи щось, — тихо промовив Андрій.

— Я можу пояснити...

— Чудово.

Він сів навпроти.

— Починай.

Карина вперше не знала, що сказати.

Брехати далі?

Чи сказати правду?

Максим раптом поклав руку на стіл.

— Досить.

Карина різко подивилася на нього.

— Максим...

— Ні.

Він похитав головою.

— Це зайшло надто далеко.

Андрій мовчки дивився на них.

Серце билося так сильно, що він ледве чув навколишні звуки.

Але десь усередині вже починав розуміти правду.

— Андрію, — почав Максим. — Я не знав про тебе до недавнього часу.

— Про що ти?

Карина опустила голову.

— Ми з Кариною були разом.

Усе всередині Андрія завмерло.

— Що?

— І коли вона сказала, що вагітна...

Максим важко видихнув.

— Я був упевнений, що дитина моя.

Світ навколо ніби перестав існувати.

Карина почала плакати.

— Андрію, я хотіла все пояснити...

— Коли?

Він подивився на неї так, що вона не змогла витримати його погляду.

— Після весілля?

Карина мовчала.

І це мовчання стало відповіддю.

Андрій повільно встав.

Не було крику.

Не було сцени.

Лише біль.

Глибокий і тихий.

— Ти сказала, що вагітна від мене.

Карина плакала.

— Я боялася тебе втратити.

— Ні.

Він похитав головою.

— Ти боялася втратити не мене.

Її плечі здригнулися.

Бо вона зрозуміла:

він усе зрозумів.

— Ти боялася втратити своє майбутнє.

Карина більше не могла дивитися йому в очі.

У цей момент Андрій згадав слова Софії.

Згадав Данила.

Згадав маму.

Згадав батька.

Усіх, хто намагався його попередити.

І вперше зрозумів:

вони не боролися проти Карини.

Вони боролися за нього.

— Пробач...

Карина ледве вимовила це слово.

Але Андрій уже не слухав.

Бо іноді одного вибачення недостатньо.

Особливо коли людина свідомо руйнувала довіру.

Він подивився на Максима.

— Подбай про свою дитину.

Потім на Карину.

— А ти більше ніколи не з'являйся в моєму житті.

І вийшов із ресторану.

Того вечора він довго сидів у своїй клініці сам.

Без світла.

Без музики.

Без думок.

Лише в тиші.

Близько одинадцятої вечора двері тихо відчинилися.

На порозі стояла Софія.

Вона нічого не запитала.

Просто підійшла й обійняла брата.

Як у дитинстві.

— Ти знала? — тихо запитав він.

— Ні.

— Але відчувала.

— Так.

Андрій сумно усміхнувся.

— Виходить, я був єдиним дурнем.

— Ні.

Софія похитала головою.

— Ти просто кохав.

І вперше за довгий час Андрій дозволив собі відпустити минуле.

Бо попереду його чекала людина, яка повернулася не заради грошей.

Не заради статусу.

Не заради вигоди.

А заради нього самого.

Ліза.