Глава 13 Пастка

На той момент Андрій був упевнений, що знайшов людину, якій може довіряти.

Попри постійні суперечки з батьками, попри зауваження Софії та навіть стримані попередження батька, він продовжував захищати Карину.

Йому здавалося, що родина просто не хоче прийняти його вибір.

Карина прекрасно це розуміла.

І вміло використовувала.

Одного вечора Андрій запросив Карину до свого заміського будинку.

Того самого, який купив кілька років тому за власні заощадження.

Після вечері вони вирішили залишитися там на ніч.

Все йшло саме так, як планувала Карина.

Вона була впевнена, що ще трохи — і Андрій остаточно віддалиться від своєї родини.

А тоді ніхто вже не зможе вплинути на нього.

Близько дев'ятої вечора Андрію подзвонили.

Один із пацієнтів потрапив у неприємну ситуацію після процедури й потребував консультації.

— Мені потрібно ненадовго від'їхати, — сказав він.

— Зараз?

— Максимум на годину.

Карина усміхнулася.

— Не хвилюйся. Я дочекаюся.

Вона навіть поцілувала його на прощання.

Але цього вечора все пішло зовсім не за її планом.

Того ж дня до будинку несподівано приїхали Софія та Данило.

Вони привезли деякі документи, які Андрій просив переглянути.

Не заставши брата, вирішили зачекати.

Карина про це навіть не знала.

Вона була переконана, що знаходиться в будинку сама.

Через кілька хвилин її телефон задзвонив.

На екрані висвітилось ім'я подруги.

Карина одразу відповіла.

— Ну що? — почулося у слухавці.

Карина голосно засміялася.

— Усе чудово.

— Андрій уже повністю твій?

— Майже.

Софія та Данило саме знаходилися у сусідній кімнаті.

Спочатку вони не звертали уваги на розмову.

Але потім почули своє ім'я.

І завмерли.

— А його родина?

— Та що родина...

Карина байдуже махнула рукою, хоча співрозмовниця цього не бачила.

— Вони мене терпіти не можуть.

— І тебе це не хвилює?

— Зовсім ні.

Данило повільно поставив чашку на стіл.

Софія відчула, як серце починає битися швидше.

— Побачиш, — продовжувала Карина. — Я змушу їх прийняти мене.

— І як ти це зробиш?

— Дуже просто.

Карина самовдоволено усміхнулася.

— Андрій уже майже завжди на моєму боці.

Ще трохи часу — і він буде захищати мене від усіх.

Навіть від власної родини.

У кімнаті запала тиша.

Софія не могла повірити почутому.

— Ти справді його кохаєш?

Карина на кілька секунд замовкла.

А потім відповіла:

— Він хороший чоловік.

— Але?

— Але мене цікавить не тільки він.

Софія відчула, як холонуть руки.

— У його сім'ї є все.

Гроші.

Бізнес.

Зв'язки.

Нерухомість.

І колись це все стане його.

— Карина...

— Що?

— Ти говориш страшні речі.

Карина засміялася.

— Не перебільшуй.

Я просто знаю, чого хочу.

А потім пролунала фраза, яку Софія пам'ятатиме багато років.

— Я змушу їх визнати мене.

А коли це станеться, вони вже не зможуть нічого змінити.

Данило переглянувся із Софією.

Обоє зрозуміли одне й те саме.

Родина не помилялася.

З самого початку.

Але попереду була найскладніша частина.

Пояснити це Андрію.

Людині, яка була закохана настільки сильно, що не хотіла бачити очевидного.

І ніхто з них ще не здогадувався, що Карина підготувала набагато небезпечнішу гру.

Гру, яка могла коштувати Андрію не лише розбитого серця, а й майбутнього.