Глава 5 День, коли все змінилося

До відкриття клініки залишалося трохи більше двох тижнів.

Андрій майже жив у «MIRON Dental».

Зранку він контролював монтаж обладнання, вдень зустрічався з постачальниками, а ввечері перевіряв документи, які надсилали Софія та Данило.

Втома накопичувалась із кожним днем.

Але разом із нею зростало й відчуття гордості.

Вперше в житті він будував щось своє.

Не мамину клініку.

Не батькову юридичну фірму.

Своє.

— Якщо ти ще раз залишишся тут ночувати, я заберу ключі від клініки, — заявив Данило, заходячи до приміщення.

— Тоді доведеться міняти замки, — усміхнувся Андрій.

— Бачиш? Уже починаєш думати як власник бізнесу.

Софія поставила на стіл пакети з їжею.

— А власники бізнесу іноді ще й їдять.

— У мене немає часу.

— Зараз буде.

Вона поставила перед братом контейнер із вечерею.

Андрій лише похитав головою.

— Ви двоє поводитесь так, ніби мені десять років.

— А ти поводишся так, ніби тобі двадцять і ти безсмертний, — відповіла Софія.

Усі троє засміялися.

Саме тоді двері клініки відчинилися.

На порозі з'явилася молода жінка.

— Вибачте, я, мабуть, зарано?

Андрій машинально підняв очі.

І завмер.

Світ ніби зупинився.

Серце в грудях пропустило удар.

Потім ще один.

А потім почало битися так швидко, ніби хотіло вирватися назовні.

Він не бачив її сім років.

Сім довгих років.

Але впізнав одразу.

Ліза.

Вона теж застигла.

— Андрію?..

У голосі звучало щире здивування.

— Привіт, — ледве вимовив він.

Софія здивовано подивилася на брата.

Такого виразу обличчя вона не бачила в нього ніколи.

Навіть під час сварки з батьками.

Навіть коли він підписував кредит на мільйони.

Ліза повільно усміхнулася.

— Не думала, що зустріну тебе тут.

— Я теж.

— Це твоя клініка?

— Так.

Вона озирнулася навколо.

Сучасні кабінети, нове обладнання, стильний дизайн.

— Вражає.

Андрій мовчав.

Бо думав зовсім не про клініку.

Перед ним стояла дівчина, яку він колись кохав більше за все на світі.

Дівчина, яка обрала іншого.

Дівчина, через яку він довгі місяці збирав себе по шматочках.

І тепер вона знову була тут.

Коли Ліза пішла, Данило мовчки подивився на Андрія.

Потім на Софію.

І знову на Андрія.

— Ооо... тепер я зрозумів.

— Що зрозумів? — запитала Софія.

— Це вона.

— Хто вона?

— Та сама.

Софія широко розплющила очі.

— Серйозно?!

Андрій важко видихнув.

— Так.

— Та дівчина з університету?

— Так.

— Та сама Ліза?

— Софіє, скільки разів ще потрібно сказати "так"?

Сестра усміхнулася.

— Ого...

Данило похитав головою.

— Ну що ж. Кредит на кілька мільйонів ти пережив.

— І?

— Подивимося, чи переживеш повернення Лізи.

Андрій усміхнувся, але десь глибоко всередині розумів:

справжнє випробування для нього тільки починалося.