Глава 2. Без підтримки

Андрій Мироненко ніколи не хотів жити за чужий рахунок.

Навіть якщо цей “рахунок” належав його власним батькам.

Після сварки з матір’ю він остаточно зрозумів: назад дороги вже не буде.

Ірина Мироненко продовжувала керувати однією з найсучасніших стоматологічних клінік у місті. Її ім’я знали всі. Її поважали колеги. Її боялись конкуренти.

Але Андрій більше не хотів бути “сином Ірини Мироненко”.

Він хотів створити власне ім’я.

Навіть якщо для цього доведеться пройти через помилки, страх і борги.

Приміщення майбутньої клініки ще пахло ремонтом.

Коробки з обладнанням стояли просто посеред кімнат. Нові стоматологічні установки ще були закриті плівкою, а працівники закінчували монтувати систему цифрової діагностики.

Андрій стояв посеред майбутньої рецепції та мовчки дивився навколо.

Красиво.

Сучасно.

І дуже дорого.

Телефон у його руках знову засвітився повідомленням від банку.

Схвалено кредитування.

Майже три мільйони.

Він повільно сів у крісло й провів рукою по обличчю.

Страх нарешті почав ставати реальним.

— Ти або божевільний… або геній, — тихо сказав сам до себе.

Поки що більше схоже було на перше.

Того вечора Андрій довго стояв під будинком Софії та Данила.

Він не любив просити про допомогу.

Особливо після всіх своїх гучних заяв про самостійність.

Але зараз усе стало надто серйозно.

Він натиснув дзвінок.

Двері відчинила Софія.

— Андрій?

Вона одразу помітила його втому.

— Щось сталося?

— Можна зайти?

Через кілька хвилин вони вже сиділи на кухні.

Данило переглядав документи, а Софія мовчки слухала брата.

— Тобто… ти реально підписав кредит? — Данило повільно підняв очі.

— Так.

— На таку суму?!

— Я ж казав, що хочу сучасну клініку.

Данило нервово засміявся.

— Сучасну?
Ти купив обладнання, ніби відкриваєш приватний медичний центр для міністрів.

— Хороша техніка коштує дорого.

— Андрію, це не “дорого”. Це “банк забере твою душу”.

Софія тихо штовхнула чоловіка ліктем.

— Данило.

— Я серйозно!

Андрій мовчав.

І саме це насторожило сестру найбільше.

— Ти боїшся? — тихо запитала вона.

Він усміхнувся втомлено.

— Дуже.

У кухні настала тиша.

Софія дивилась на старшого брата й вперше бачила його настільки розгубленим.

У дитинстві саме Андрій завжди захищав її.
Він ніколи не показував страх.

А зараз сидів перед нею виснажений, але все одно впертий.

— Чому ти просто не попросиш допомоги у батьків? — обережно запитала вона.

Андрій різко похитав головою.

— Ні.

— Андрію…

— Якщо візьму їхні гроші — це вже буде не моє.

Данило уважно подивився на нього.

І вперше перестав жартувати.

— Ти справді хочеш довести, що можеш сам.

— Так.

— Навіть якщо буде важко?

— Особливо тоді.

Данило відкинувся на спинку стільця й важко видихнув.

— Мироненки — це окремий вид божевілля.

Софія ледь усміхнулась.

— Це сімейне.

Кілька секунд Данило мовчки переглядав документи.

А потім спокійно сказав:

— Добре.
Я допоможу тобі все оформити нормально.

Андрій підняв очі.

— Що?

— Я вже бачу тут кілька пунктів, де банк хоче тебе красиво “поховати” відсотками.

— Данило…

— Не дякуй рано.
Ти все одно псих.

Софія засміялась уперше за вечір.

— Це його спосіб сказати, що він хвилюється.

— Я НЕ ХВИЛЮЮСЬ.

— Ага.

Андрій опустив голову, приховуючи усмішку.

Бо вперше після сварки з батьками відчув:

у нього все ще є сім’я.

через сварки біль і негоди все ж таки Андрій оформляє документи на відкриття стоматології, допомога Софії з Данилом дуже допомагає не опустити руки