Глава 9

Як і всі слуги, Клоренс з нетерпінням чекала вихідного й коли настав той день, вона після кількох додаткових годин сну поринула у читання купленого в крамниці фоліанту. Закутавшись в ковдру, зосереджено ознайомлювалася з описами некро-магії. Отож, ця енергія могла бути як руйнівною, так і цілющою, проявлялася після повноліття. Носій цієї енергії міг повертати померлих до життя, але у певних випадках. Зазвичай некромантам під силу воскрешати лише родичів, цей дар вважався рідкісним, унікальним. В королівстві Лаварія таких магів налічувалися одиниці. Вони походили зі знатних родів та зосереджувалися при дворі, не залишаючись поза увагою герцога Баркфольда. Демонструючи важливий дар, некроманти відразу ставали наближеними магами герцога, або й короля.

Клоренс не прагнула слави та уваги аристократів. Можливо, насправді не хотіла покидати маєток Малкольна? Звісно, сироту неабияк дивувало, звідкіля в неї цей дар… Ким же насправді були її батьки? Наразі дівчина й гадки не мала, як це з’ясувати. Отож, вирішила приховати від усіх свій дар, який навіть згідно з описами, був дивний… Яким чином зуміла воскресити драклі та відновити роузір? У фоліанті віднайшла стислу інформацію, що магія некромантів — один з проявів енергії Безодні Темряви. Як відомо, поріддя безодні не виникали хаотично, їх породжував Володар Темряви — могутній Ангро.  Його творіннями були демони, горгульї, славнозвісні пегаси, дракони, також і драклі, які успішно освоювалися в світі магів… Як виявилося, некро-магією ще необхідно навчитися керувати. Цю енергію породжували емоції носія, а Клоренс вже здогадалася, що лють є причиною саме руйнівної магії, враз пригадався безжально знищений роузір барона, подарований леді Беккер… Невже Кло й спопелила той нещасний кущ? А ось з воскресінням мертвих було складніше, тут ще варто розібратися більш докладно…

Не бажаючи марнувати вихідний, Клоренс згорнула фоліант. Насправді сьогодні хотіла прогулятися з Емі крамницями міста Сарса, а також не завадить випустити Адель надвір, аби драклі бодай трохи політала та насолодилася свободою. Поспішно причепурившись та узявши гаманець з монетами, Клоренс попрямувала до кімнати Емі, вирішила запросити її на прогулянку. Останнім часом складалося таке враження, що подруга уникала Кло й не бажала спілкуватися. Невже Емі щось гнітило? Зупинившись біля дверей її кімнати, сирітка впевнено постукала.

— Хто? — долинув приглушений дівочий голос.

— Емі! Це я, Кло! Вже прокинулася?! Ходімо гуляти!

— А… Це ти? Увійди…

Штовхнувши двері, Клоренс увійшла в приміщення й за мить прикипіла тривожним поглядом до блідої Емі, яка нерухомо сиділа на ліжку в самій сорочці. Рудокоса дівчина здавалася понурою, під розчервонілими очима залягали тіні.

— Боги… Емі! Що трапилося?! — опустившись на ліжко біля застиглої подруги, Клоренс схвильовано втупилася в її кам’яне обличчя. — Ти… Останнім часом сама не своя…

— Кло… Я вагітна… — приречено зронила дівчина, не відриваючи скляного погляду від підлоги. — Тіммі… Це його дитина…

— Вагітна? Боги… Сподіваюся, ти йому сказала? — серце Клоренс здригнулося у неприємному хвилюванні.

— Так, але… Тім не хоче цієї дитини… — шмигнувши носом, Емі розпачливо поглянула на стривожену, приголомшену подругу. — Він сказав, щоб я… — в порожнечі очей застигли сльози. — Щоб я позбулася дитини…

— Що?! — нервово смикнувшись, Клоренс злісно стиснула кулаки. — Ні! Та як він сміє?! Він зобов’язаний з тобою одружитися! Як же так?! Він… — судомно видихнула, у гніві й слів забракло.

— Ні… На жаль… Він сказав, що не хоче одружуватися, не готовий… — Емі заперечливо похитала головою. — А я… Як я зумію народити дитину не в шлюбі? Моя репутація… Якщо хазяїн дізнається, прожене… Отож, Тім пообіцяв, що допоможе монетами, аби я сходила до цілителя і позбулася дитини…

— Ти… Емі, ні! — труснувши подругу за плечі, Клоренс із жахом зазирнула в її згаслі очі. — Ти хочеш вбити ненароджене дитя?! Не смій навіть думати про це! Необхідно сказати про це Його Милості, аби поговорив з Тіммі! Як чоловік з чоловіком…

— Ти збожеволіла?! Ні, у жодному разі! — боязко скрикнула Емі. — Не приведи боги, щоб хазяїн про це дізнався, як і місіс Блем! Мене ж звідси просто викинуть! Кому потрібна служниця з зіпсованою репутацією?! Де ж знайду роботу?! Мовчи, чуєш?! Пообіцяй, що нікому не скажеш… — благально втупилася в Клоренс. — Я ж довіряю тобі… Я просто… Піду до цілителя і…

— І що потім, Емі? Як житимеш з цим тягарем? Це ж… вбивство…

— Не тобі мене судити! — рвучко схопившись на ноги, Емі безпорадно вп’ялася тремтячими пальцями в тканину сорочки. — Це моя проблема, чуєш?! Мій тягар, мій гріх, а ти… — гнівно блимнула очима, наче той гнів приховає роздираючий біль. — Краще за собою дивися! Гадаєш, я не знаю, що вечорами ходиш до барона?! Авжеж, кухарки про це пліткують! Дивився, аби ненароком наш хазяїн тебе не звабив…