Глава 8

Вночі Клоренс бачила дивний сон. Наснилася Безодня Темряви, а дівчина стояла на краю й без страху вдивлялася в непроглядний морок безодні, наче якась невідома сила кликала туди… Повільно розводячи руки, вже й збиралася стрибнути, не опираючись поклику, але раптом позаду долинув стривожений чоловічий голос:

— Зупинися! Не роби цього!  

Обернувшись, Клоренс побачила генерал-мага. Застигши кремезною скелею, благально простягав до неї руки. Вагаючись кілька секунд, дівчина відійшла від краю безодні й раптом довкола почала клубочитися непроглядна темрява, а постать Локварда зникла, немов розчинилася. Клоренс охопило липким страхом. За мить вона кинулася геть, якнайдалі від безодні, з якої виривалися моторошні демони та інші поріддя. Продираючись крізь морок та колючі чагарники, сирота мчала кудись вперед, наче тікала не від демонів, а від самої себе. Раптом темрява почала розсіюватися, змінюючись інтер’єром її маленької кімнатки. Зупинившись та полегшено видихнувши, Клоренс раптом вирячилася на барона, який виринув перед нею зненацька. Хоч як сподівалася почути від нього бодай одне заспокійливе слово, але Малкольн грізно насупився, докірливо хитаючи головою…

— Клоренс… Як ти могла? Я ж вірив тобі… — у сталевих очах палав гнів з часткою гіркого розчарування, немов дівчина чимось образила його, засмутила. Здавалося, навіть демони не так жахали, як ота злоба Ренвіра…

— Я… Я нічого не зробила… Я тут ні до чого… — Клоренс немов завзято виправдовувалася перед магом, хоча й не розуміла, чому саме. Наче звинувачували у якомусь злочині, який не скоїла.

Судомно видихнувши, дівчина прокинулася й різко підвелася на ліжку, насниться ж таке! За вікном мерехтів світанок. В небі згущувалися сірі хмарини й мрячив дрібний дощ. Згорнувшись клубочком, Адель мирно спала в ногах хазяйки та інколи здригалася уві сні. Як відомо, драклі реагували на зміну погоди, зазвичай у такі дні просто забувалися сном, або були млявими й не проявляли активність.

— Спи, моя крихітко… Навіть заздрю тобі… — прошепотіла Клоренс, тихенько підводячись з ліжка. — А в твоєї Кло розпочинається робочий день… — хоч як не хотілося вилазити з-під теплої ковдри, але доведеться привести себе до ладу та йти на кухню, попереду чимало роботи. Мимоволі позіхаючи, дівчина поспіхом одягнулася, заплела косу та вислизнула з кімнати. Покинувши вежу для слуг, попрямувала до будинку барона, адже місіс Блем звеліла зрання помити підлогу на кухні.

Залишившись у теплій кімнаті, спляча Адель мирно сопіла на ліжку хазяйки, але сон раптом перервав скрип дверей. Здригнувшись, драклі розплющила бурштинові очі та здивовано витріщилася на непрохану відвідувачку. Саме цієї миті в приміщення тихенько увійшла Мері Тільні. Крадучись навшпиньки, мов злодійка, повільно наблизилася до шафи. Звісно, Адель геть не зраділа появі цієї гості, яка проникла без дозволу хазяйки. Відчувши підступ, драклі войовничо труснула крильцями. Зірвавшись з ліжка, кинулася до Мері, мов до запеклого ворога. Наїжившись лускою та загрозливо засичавши, застигла біля ніг насупленої кухарки.

— Потворо… Поріддя темряви… Дивно, що ти не здохла після отрути… — процідила Мері з неприхованою ненавистю, спрямовуючи на драклі захисний артефакт. — Відійти, не заважай! — хвилею магії відкинула від себе розлючену Адель й водночас рвучко відчинивши дверцята шафи, квапливо запхала на нижню полицю невеликий згорток. — Що ж, справу зроблено… — буркнувши переможно, Тільні зачинила дверцята. Коли шуснула до виходу, драклі стрімголов кинулася слідом й вп’ялася зубами в поділ дівочої сукні. — Лише не це! Не смій, потворо! — рикнувши, Мері з люттю шваркнула в нападницю магією захисного артефакту, а Адель відскочила у страху та хутко заповзла під ліжко. Вочевидь тваринку неабияк налякала ця магія. Гнівно зиркнувши на зіпсовану, розірвану сукню, Тільні вискочила за двері в тьмяний коридор.

Пораючись на кухні, сонні через негоду кухарки мимоволі кволо позіхали. Навіть місіс Стінс, яка зазвичай завше бурчала, мовчки місила тісто для пирога. Клоренс вже встигла помити підлогу і за наказом головної кухарки чистила овочі. Здавалося, у цей непогожий день ніщо не віщувало лиха, але за годину на кухню вдерлася Мері, її очі демонстративно палали гнівом. Звісно, це була вистава для мешканців маєтку.

— Тільні! Чому спізнилася? — буркнула місіс Стінс, невдоволено зиркаючи на захекану дівчину.

— Мене обікрали! — випалила Мері, вдаючи розпач. — Хтось вкрав мої золоті сережки та перстень, також і монети! Боги… Щойно помітила пропажу… — побіжно переглянулася з Кет, яка напружено стиснула губи. Звісно, вона насправді знала про підступну витівку сестри. Хоч як намагалася її відмовити, але марно. Воліючи позбутися Клоренс, Мері втілила свій задум, підкинувши сироті дорогоцінні речі, аби ту звинуватили в крадіжці.

— Тебе обікрали? — місіс Стінс задумливо втупилася в Тільні. — Дивно… Чому ж не захистила свої заощадження магією? Як необачно…

— Бо в маєтку досі не траплялося крадіжок! — скрикнула Мері, з люттю покосившись на заціпенілу у подиві Клоренс. — Відколи тут працюю, не було таких випадків!

Як відомо, за останні роки в маєтку Малкольна дійсно не було крадіжок навіть серед слуг, хоча зазвичай кожний захищав власне майно охоронною магією.

— Що ж, необхідно повідомити про це місіс Блем та хазяїна, — понуро зітхнувши, головна кухарка кинулася на пошуки управительки, аби негайно сповістити про злочин.

За годину неприємна звістка дісталася й барона, який зрання усамітнився та працював в кабінеті. Дізнавшись про те, що Мері Тільні обікрали, місіс Блем відразу попрямувала до хазяїна маєтку, оскільки злодія чи злодійку необхідно знайти і покарати. Хоч роботи та клопотів в Його Милості й без того чимало, проте він звелів, аби негайно скликали до зали всіх слуг маєтку, навіть конюхів. Зібравшись та вишикувавшись перед похмурим господарем, вони здивовано й налякано переглядалися між собою. І хто ж посмів обікрасти Тільні?