Глава 6

— Ви чули? Місіс Блем казала, що завтра до маєтку завітає леді Беккер! — пораючись на кухні, пліткували кухарки. — Схоже, Його Милість збирається зробити їй пропозицію!

— Отож, завтра і роботи матимемо чимало, — невдоволено бурчала місіс Санс, замішуючи тісто для пирога. — З тими гостями і зайві клопоти…

Стоячи біля раковини, Клоренс старанно мила посуд. Почувши новину про візит знатної магині, на мить мимоволі завмерла, втупившись в брудний казанок. Чомусь шкрябнуло серце. Неприємним було це відчуття, з присмаком гіркоти. Чи не байдуже, хто завітає до барона? Як виявилося, Клоренс було не байдуже…

— Ой, леді Беккер красуня! Десь два місяці тому приїздила з батьками до нашого маєтку, якраз саме я підносила страви до столу… — привертаючи загальну увагу, Мері Тільні діловито хмикнула та підібгала губи. — А вона… Леді Беккер… Сиділа за столом, а я їй вино наливала… Вона така ввічлива, ще й подякувала! А які в неї коси… Густі, шовковисті… І струнка! В неї шкіра біла, мов сніг… Не те, що в деяких, — гидливо скривившись, кивнула в бік сироти. — Смаглява… Звісно, як в простолюдинки!

Злісно видихнувши, Клоренс вже збиралася бовкнути у відповідь щось образливе, але вчасно втрутилася місіс Стінс:

— Диви-но, «знатна» озвалася! — фиркнула до Мері. — Чого до Кло причепилася? Знову вирішила лайку влаштувати? Давно у стайні не прибирала?! — старша кухарка відверто натякнула на принизливе покарання. — Вкоротити б вам всім язики! Краще би працювали, аніж базікали!

Вкотре місіс Стінс захищала сироту від нападок Тільні. Можливо, навіть не стільки захищала, скільки воліла уникнути лайки на кухні. Стиснувши губи, Клоренс оскаженіло терла черговий казанок. Слова сестер Тільні завше були колючими. Наче навмисно, описуючи вроду леді Беккер, Мері порівняла цю магиню з Клоренс, з єдиним наміром принизити… Якби не присутність головної кухарки, неодмінно би спалахнув конфлікт.

Хай там що, Клоренс кортіло на власні очі побачити леді Беккер. Хоч здалеку. Аби зрозуміти, чим саме вона привернула увагу барона та полонила його серце…

Як казала місіс Стінс, наступного дня у слуг в маєтку було дійсно чимало роботи, управителька геть замучила всіх вказівками та дорученнями. Перед обідом прибули леді Беккер та її компаньйонка. Звісно, поважна магиня не могла обійтися без супроводу. Дівчата прилетіли верхи на білих пегасах, барон особисто зустрічав їх біля стайні. Галантно простягаючи правицю, спершу допоміг спішитися леді, а опісля її компаньйонці.

— Як долетіли? — ввічливо поцікавився, відверто милуючись вродою Луїзи Беккер. Їй неабияк пасувала елегантна зелена амазонка, розшита сріблястими візерунками. Це зручне для подорожі верхи вбрання підкреслювало струнку талію магині, на тендітні плечі густими хвилями спадали попелясто-русяві локони, підібрані шпильками по боках.

— Дякую, долетіли без пригод, — Луїза обдарувала милим усміхом та блакиттю ясного погляду.

— Незабаром обід, — очі барона іскрили відвертим захопленням. — Що ж, а наразі пропоную після подорожі верхи трохи прогулятися маєтком…

— Залюбки, — не знімаючи рукавичок, леді Беккер граційно поклала долоньку на згин ліктя Ренвіра й маги неспішно попрямували довгою алеєю в бік саду, де поміж дерев виднілися білі альтанки. Згідно з етикетом, за ними слідувала компаньйонка Луїзи, але трималася на відстані, аби не заважати під час розмови.

Саме цієї миті слуги поспішали на короткий обід, опісля якого чимало роботи. Кухарки метушилися від ранку, готуючись до візиту поважної гості хазяїна. Звісно, з нетерпінням очікували на обідню перерву, аби бодай трохи відпочити. У загальній метушні ніхто не зважав на Клоренс, яка потягнула з кухні шматок пирога та запихаючи його в рот на ходу, непомітно випурхнула надвір. Випадково почула від місіс Блем, що Його Милість гуляють в саду з леді Беккер. Отож, слушна нагода, аби нишком поглянути на ту «богиню»…

Крадучись, мов злодій, Клоренс зачаїлася у саду, за товстим стовбуром крислатого дерева. Прямуючи вузькою стежиною, барон з гостею наближалися до альтанки й про щось розмовляли. Обережно визираючи з-за дерева, застигла Клоренс прикипіла немигаючим поглядом до стрункої магині. Навіть на відстані здавалася гарною, та негідниця Тільні не збрехала… А як барон дивився на ту леді! З ніжністю, з обожнюванням та благоговінням… За хвилину виніс з альтанки заздалегідь приготований подарунок, порцеляновий горщик з пишним роузіром, зелений кущ ряснів білосніжними квітами.

— Це для вас, чарівна Луїзо, — простягнув леді Беккер цю красу.

— Дякую, Ренвіре… — узявши горщик, магиня благоговійно вдихнула аромат квітів. — Дивовижні …

— Жодні квіти не зрівняються з вашою вродою, — не зводячи з неї погляду, усміхнений барон наче невимушено простягнув правицю й кінчиками пальців торкнувся дівочого зап’ястка.

«Роузір… Невже він всім дівчатам дарує ці квіти? Мені також роузір подарував…» — Клоренс відчула, як всередині почала здійматися вогняна хвиля незрозумілого гніву. Пекучого, неконтрольованого, неначе за мить вибухне вулканом. Ця леді Беккер… Здавалася ідеалом жіночої краси, куди ж там безрідній сироті? Годі й порівнювати…

Стиха скреготнувши зубами та стиснувши щелепи, Клоренс з невимовною люттю втупилася в розкішний роузір, наче той кущ в чомусь винний. Закипаюча злоба межувала з гірким відчаєм. Чому ж раптом так боляче? Звідкіля узялося стільки гніву?

«Квіти… Кляті квіти… Так, вони гарні, але… Темрява би їх поглинула…» — Клоренс вже й не контролювала власні думки… З дикою ненавистю дивилася на той роузір, який раптом чомусь поникнув та зів’явши на очах, за мить осипався на землю чорним попелом.

Скрикнувши у жаху, Луїза випустила з рук горщик, у якому щойно красувався кущ. Той горщик впав на землю й розбився вдрузки, як і надія барона просити сьогодні руки та серця чарівній леді. Авжеж, даруючи роузір, він сподівався на чарівність миті, на слушну нагоду, коли було би доречно освідчитися, проте… Не судилося. Слова кохання так і застрягли в грудях важкими грудками. Неабияк розгубившись, Ренвір не відразу помітив, що артефакт-браслет на його зап’ястку вловив спалах сторонньої магії. Охоплений бентегою, барон не встиг зафіксувати цей раптовий прояв дивної руйнівної енергії. Натомість схопив тремтячі дівочі долоньки, з тривогою зазираючи в блакить наляканих, округлених очей.