12.1

Його пальці боляче стиснули мої зап’ястя.

— Ну що… — тихо прошепотів він. — Подивимось, як довго ти протримаєшся.

Він нахилився ближче. Його хватка стала ще сильнішою. І раптом — оглушливий вибух.

Металевий замок розірвало з таким гуркотом, що в мене задзвеніло у вухах. Двері вилетіли всередину й ударилися об стіну.

Його усмішка раптом зникла. Постріл. Гаряча крапля крові впала мені на руку. Запах пороху миттєво перебив запах тютюну. Чоловік переді мною різко смикнувся.

Ще один постріл — десь у коридорі закричали. У кімнату увірвалися важкі кроки. Я впізнала його ще до того, як побачила обличчя і у грудях стислося від полегшення.

Його пістолет уже був піднятий. Артур навіть не подивився на мене, він повільно перевів погляд на чоловіка. Той нервово схопив мене за горло, рвонув уперед і виставив перед собою, закриваючись мною, як щитом.

— Я… я зламаю їй шию.

Його пальці боляче здавили горло. З рота вирвався короткий хрип, повітря забракло, легені нестерпно запекло. Я судомно вчепилася в його руку.

Обличчя Артура залишилося абсолютно спокійним. Він вистрілив нероздумуючт. Мене оглушило пострілом. Гаряча кров бризнула на обличчя.

Пальці на моїй шиї раптом розтиснулися. Я впала на коліна, судомно хапаючи ротом повітря. Усе сталося за одну мить. Я навіть не встигла зрозуміти, що трапилося.

Все ще тримаючись за шию, я перевела погляд убік. Бандит лежав поруч нерухомо. Його очі скляніли, а під головою швидко розтікалася темна багряна пляма.

Мої очі розширилися від жаху. Я навіть не помітила, як Артур опинився поруч. Він ривком підняв мене на ноги, схопивши за руку.

— Швидко. Треба вибиратися.

Його хватка була жорсткою й холодною. Я відчувала його роздратування. Він не рятував, а лише вирішував проблему, якою зараз була я.

Він витягнув мене в коридор і притис до стіни. Його рука на секунду затрималася. Десь попереду пролунали постріли. Артур висунувся з-за кута і вистрілив у відповідь.

Я інстинктивно закрила голову руками. На мене посипалися уламки штукатурки. Артур схопив мене за руку і різко потягнув за собою.

— Бігом, — коротко кинув він.

Я ледве встигала за ним. Намагалася не дивитися на жах, що коївся довкола. Бачила тільки підлогу — вкриту уламками, гільзами і темними бризками крові.

Ми звернули за кут коридору. Я ледь не перечепилася об чиюсь руку, що безсило лежала на підлозі. Вихід був уже зовсім близько.

Раптом Артур штовхнув мене назад. Пролунав постріл. Світ ніби сповільнився. Я побачила, як тіло Артура здригнулося. Його плече різко смикнулося назад. Кров темною плямою розпливлася по тканині куртки. Він похитнувся і на мить опустився на коліно.

Очі розширилися від жаху. Я злякалася не за себе.

— Ні… — вихопилося в мене і я зробила крок до нього, навіть не усвідомлюючи цього.

Але він швидко підвівся і випрямився так жорстко, ніби болю просто не існувало. З-за кута вирвався чоловік із пістолетом. Артур розвернувся раніше і двічі вистрілив. Нападник відкинувся назад і з гуркотом упав на підлогу. Коридор знову наповнився луною пострілів і криків.

Артур важко видихнув, на мить притиснувши руку до пораненого плеча. Потім рвучко схопив мене за руку.

— Рухайся.

Він витягнув мене назовні. Хаос тут був ще гірший. Повітря різав запах пороху й гарячого металу. Десь неподалік кричали. Лунали постріли.

— Пригнися.

Артур смикнув мене за руку й потягнув убік. Я просто робила те, що він казав.

Ми пробігли кілька кроків. Він майже зашвиргнув мене за найближче авто. Я вдарилася коліном об асфальт. Над нами знову пролунали постріли.

Куля з дзвоном влучила в метал кузова. Скло тріснуло, і на мене посипалися дрібні уламки. Я інстинктивно прикрила голову руками. Артур висунувся з-за машини і двічі вистрілив. Десь попереду хтось закричав.

Я важко дихала, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Раптом поруч із нами опинився ще один чоловік. Я здригнулася, ледве не закричала від жаху. Артур навіть не глянув у його бік.

— Яка ситуація? — коротко запитав.

Чоловік перевів подих.

— Вони притиснули нас із двох боків.

Постріл. Чоловік миттєво висунувся з-за авто й вистрілив у відповідь.

— Ми поклали кількох… але й наших дістали.

Артур холодно глянув на нього.

— Кого?

На мить повисла коротка пауза.

— Сірого… Малого… і Грифа.

Артур не озирнувся. Ще одна куля вдарила в дверцята машини. Метал здригнувся просто біля моєї голови. Я мимоволі стиснулася. 

— Чорт. — Щелепи Артура напружилися.

Він швидко окинув поглядом двір. Ще один вибух пролунав десь біля входу до будівлі.

— Командуй відступ, — кинув Артур.

— Але ми майже…

— Я сказав відступ. — Його голос був тихим, але таким холодним, що чоловік навіть не сперечався.

Він коротко кивнув і зник за машиною.

Артур знову повернувся до мене. Його погляд ковзнув по моєму обличчю — швидко, майже машинально.

— Коли скажу — біжиш. — Він перевірив пістолет і додав, — і не зупиняєшся.