Розділ 12

Його пальці боляче стиснули мої зап’ястя.

— Ну що… — тихо прошепотів він. — Подивимось, як довго ти протримаєшся.

Він нахилився ближче. Його хватка стала ще сильнішою. І раптом — оглушливий вибух.

Металевий замок розірвало з таким гуркотом, що в мене задзвеніло у вухах. Двері вилетіли всередину й ударилися об стіну.

Його усмішка раптом зникла. Постріл. Гаряча крапля крові впала мені на руку. Запах пороху миттєво перебив запах тютюну. Чоловік переді мною різко смикнувся.

Ще один постріл — десь у коридорі закричали. У кімнату увірвалися важкі кроки. Я впізнала його ще до того, як побачила обличчя і у грудях стислося від полегшення.

Його пістолет уже був піднятий. Артур навіть не подивився на мене, він повільно перевів погляд на чоловіка. Той нервово схопив мене за горло, рвонув уперед і виставив перед собою, закриваючись мною, як щитом.

— Я… я зламаю їй шию.

Його пальці боляче здавили горло. З рота вирвався короткий хрип, повітря забракло, легені нестерпно запекло. Я судомно вчепилася в його руку.

Бандит інстинктивно висунувся з-за мого плеча, щоб краще бачити Артура. Цього було достатньо.

Обличчя Артура залишилося абсолютно спокійним. Він вистрілив нероздумуючт. Мене оглушило пострілом. Гаряча кров бризнула на обличчя.

Пальці на моїй шиї раптом розтиснулися. Я впала на коліна, судомно хапаючи ротом повітря. Усе сталося за одну мить. Усе сталося так швидко, що мозок відмовлявся приймати побачене.

Все ще тримаючись за шию, я перевела погляд убік. Бандит лежав поруч нерухомо. Його очі скляніли, а під головою швидко розтікалася темна багряна пляма.

Мої очі розширилися від жаху. Ком нудоти різко підкотив до горла, моє тіло скам'яніло й взагалі відмовлялося рухатися. Я навіть не помітила, як Артур опинився поруч. Він ривком підняв мене на ноги, схопивши за руку.

— Швидко. Треба вибиратися.

Його хватка була жорсткою й холодною. Я відчувала його роздратування. Він навіть не запитав, чи я ціла. Артур не рятував, а лише вирішував проблему, якою зараз була я.

Він витягнув мене в коридор і притис до стіни. Його рука на секунду затрималася. Десь попереду пролунали постріли. Артур висунувся з-за кута і вистрілив у відповідь.

Я інстинктивно закрила голову руками. На мене посипалися уламки штукатурки. Артур схопив мене за руку і різко потягнув за собою.

— Бігом, — коротко кинув він.

Я ледве встигала за ним. Намагалася не дивитися на жах, що коївся довкола. Бачила тільки підлогу — вкриту уламками, гільзами і темними бризками крові.

Ми звернули за кут коридору. Я ледь не перечепилася об чиюсь руку, що безсило лежала на підлозі. Вихід був уже зовсім близько.

Раптом Артур штовхнув мене назад. Пролунав постріл. Світ ніби сповільнився. Я побачила, як тіло Артура здригнулося. Його плече різко смикнулося назад. Кров темною плямою розпливлася по тканині куртки. Він похитнувся і на мить опустився на коліно.

Очі розширилися від жаху. Я злякалася не за себе.

— Ні… — вихопилося в мене і я зробила крок до нього, навіть не усвідомлюючи цього.

Але він швидко підвівся і випрямився так жорстко, ніби болю просто не існувало. З-за кута вирвався чоловік із пістолетом. Артур розвернувся раніше і двічі вистрілив. Нападник відкинувся назад і з гуркотом упав на підлогу. Коридор знову наповнився луною пострілів і криків.

Артур важко видихнув, на мить притиснувши руку до пораненого плеча. Потім рвучко схопив мене за руку.

— Рухайся.

Він витягнув мене назовні. Хаос тут був ще гірший. Повітря різав запах пороху й гарячого металу. Десь неподалік кричали. Лунали постріли.

— Пригнися.

Артур смикнув мене за руку й потягнув убік. Я просто робила те, що він казав.

Ми пробігли кілька кроків. Він майже зашвиргнув мене за найближче авто. Я вдарилася коліном об асфальт. Над нами знову пролунали постріли.

Куля з дзвоном влучила в метал кузова. Скло тріснуло, і на мене посипалися дрібні уламки. Я інстинктивно прикрила голову руками. Артур висунувся з-за машини і двічі вистрілив. Десь попереду хтось закричав.

Я важко дихала, намагаючись зрозуміти, що відбувається. Раптом поруч із нами опинився ще один чоловік. Я здригнулася, ледве не закричала від жаху. Артур навіть не глянув у його бік.

— Яка ситуація? — коротко запитав.

Чоловік перевів подих.

— Вони притиснули нас із двох боків.

Постріл. Чоловік миттєво висунувся з-за авто й вистрілив у відповідь.

— Ми поклали кількох… але й наших дістали.

Артур холодно глянув на нього.

— Кого?

На мить повисла коротка пауза.

— Сірого… Малого… і Грифа.

Артур не озирнувся. Ще одна куля вдарила в дверцята машини. Метал здригнувся просто біля моєї голови. Я мимоволі стиснулася. 

— Чорт. — Щелепи Артура напружилися.

Він швидко окинув поглядом двір. Ще один вибух пролунав десь біля входу до будівлі.

— Командуй відступ, — кинув Артур.

— Але ми майже…

— Я сказав відступ. — Його голос був тихим, але таким холодним, що чоловік навіть не сперечався.

Він коротко кивнув і зник за машиною.

Артур знову повернувся до мене. Його погляд ковзнув по моєму обличчю — швидко, майже машинально.

— Коли скажу — біжиш. — Він перевірив пістолет і додав, — і не зупиняєшся.

Я різко глянула на нього.

— Що?..

У грудях піднялася хвиля паніки. Навколо лунали постріли. Скло хрустіло під ногами.

— Я не… — замотала головою.

Артур навіть не дослухав.

— Бігом.

Він висунувся з-за машини й двічі вистрілив.

— Тепер.

Я кинула на нього ще один погляд — повний жаху і змусила себе піднятися. Ноги були ніби чужі, усе тіло скував страх, але я побігла. Повітря різало легені. Серце калатало десь у горлі, заглушуючи решту звуків.

Асфальт під ногами був слизький від чогось темного. Я намагалася не дивитися вниз. Позаду гримнули ще кілька пострілів. Артур біг поруч. Його рука раптом схопила мене за лікоть і різко потягнула вбік.