4

Алекс прокинувся рано. Після ночі на дивані спина трохи нила, але він не звернув на це уваги. Підвівся, накинув домашні штани й попрямував на кухню.

За кілька хвилин квартиру наповнив аромат свіжозвареної кави. Алекс зробив кілька ковтків, поглянув на годинник і зітхнув. Потрібно було збиратися на роботу, хоча повертатися до справ із перев'язаною рукою зовсім не хотілося.

Проходячи повз спальню, він мимоволі зазирнув усередину.

Юля ще спала, затишно загорнувшись у ковдру. На подушці розсипалося її волосся, а з-під ковдри виднівся лише кінчик носа.

Алекс затримався на мить.

Дивно. Ще зовсім недавно він навіть не знав про її існування, а тепер ловив себе на тому, що прислухається до кожного звуку з кімнати й мимоволі шукає її поглядом.

Він тихо видихнув і рушив до ванної.

Гарячий душ допоміг остаточно прокинутися. Алекс вимкнув воду, витерся й обмотав рушник навколо стегон. Потім потягнувся до другого рушника, щоб витерти волосся.

Саме тоді двері ванної тихенько відчинилися.

— Ой…

Юля, сонно кліпаючи очима, зробила крок усередину й тієї ж миті врізалася в нього.

Вона навіть не встигла зрозуміти, що сталося.

Алекс інстинктивно обхопив її за талію здоровою рукою, утримуючи від падіння. Юля вперлася долонями в його груди, намагаючись відновити рівновагу і завмерла.

Він був мокрий після душу. Теплий, міцний, зовсім близько.

Алекс теж не відразу знайшовся, що сказати.

Він відчував її долоні на своїх грудях, бачив розгублене обличчя й широко розплющені очі. Вона дивилася на нього так, ніби випадково потрапила в зовсім інший світ і тепер не знала, як звідти вибратися.

— Юлю… — тихо промовив він.

Його голос пролунав зовсім поруч.

Вона підняла голову.

І їхні погляди зустрілися.

На якусь мить усе навколо наче стихло. Алекс дивився в її очі, помічаючи, як розгубленість у них поволі змінюється збентеженням. А Юля не могла відвести погляду від його обличчя.

Вона раптом усвідомила, наскільки близько вони стоять.

Її серце забилося швидше. Так сильно, що, здавалося, він неодмінно це помітить. А коли Алекс трохи нахилив голову, щоб краще роздивитися її обличчя, Юля відчула його подих на своїй щоці.

Вона завмерла ще дужче.

Алекс теж відчув, як щось змінилося в цю коротку мить. Її долоні залишалися на грудях, а між ними було так…мало простору, що він мимоволі затримав подих.

Йому захотілося сказати щось жартівливе, розрядити цю дивну тишу, але слова чомусь не поспішали з'являтися.

— Ви… — тихо почала Юля й одразу замовкла.

Вона опустила очі й тільки тепер помітила рушник, обгорнутий навколо його стегон.

Її щоки миттєво спалахнули.

— Ой, пробачте! Я не знала, що ви тут…

— Нічого, — спокійно відповів Алекс.

Він обережно відпустив її талію, хоча ще мить тому зовсім не хотів поспішати розривати цю близькість.

Юля відступила на крок, ледь не зачепивши двері плечем.

— Я думала, ви вже пішли… Тобто не пішли, а… — Вона розгублено ковтнула повітря. — Я хотіла вмитися. І не подумала постукати.

На її обличчі було стільки щирого збентеження, що Алекс ледь стримав усмішку.

— Усе гаразд. Не хвилюйся.

Він сказав це так м'яко, що Юля нарешті наважилася підняти на нього очі.

І знову зустрілася з його поглядом.

Цього разу вона відвела очі першою.

— Я, мабуть, почекаю, поки ви одягнетеся, — пробурмотіла вона.

— Так буде краще, — погодився Алекс і в кутиках його губ з'явилася ледь помітна усмішка.

Юля кивнула й швидко вийшла, тихенько зачинивши за собою двері.

Уже в коридорі вона притулилася спиною до стіни й заплющила очі.

Господи…

Чому її серце досі калатало так, наче вона щойно пробігла кілька кілометрів?

Алекс тим часом залишився у ванній, тримаючи рушник у руці. Він дивився на зачинені двері й повільно усміхався.

Він пам'ятав її розгублений погляд, тепло маленьких долонь на своїх грудях і те, як вона затамувала подих, зустрівшись із ним очима.

— От халепа… — тихо пробурмотів він.

Алекс ще кілька секунд постояв у ванній, усміхаючись сам до себе, а потім зітхнув і взявся за рушник. Час було збиратися.

Вийшовши в спальню ,він почув тихе брязкання чашки. Юля, мабуть, уже пішла на кухню, вирішивши дати йому можливість спокійно одягнутися.

З пораненою рукою навіть звичайні речі перетворювалися на справжнє випробування. Алекс насилу натягнув спідню білизну, потім штани, кілька разів тихо вилаявшись собі під ніс. Із сорочкою справа виявилася ще гіршою. Він спробував просунути поранену руку в рукав, але біль змусив його зупинитися.

— Чорт…

Самому впоратися буде непросто.

Він зібрав сорочку й бронежилет у здорову руку та вийшов на кухню.

Юля сиділа за столом із чашкою кави. Почувши кроки, підняла голову й одразу помітила його незавершені збори.

Алекс підійшов ближче й поклав речі на стілець.

— Допоможеш мені? — запитав він, кивнувши на перев'язану руку. — Спочатку з раною, а потім із цим усім.

Юля мовчки поставила чашку.

— Звісно.

У її голосі ще відчувалося ранкове збентеження, але вона не стала нічого пояснювати чи згадувати про їхню випадкову зустріч у ванній. Просто підвелася й заходилася готувати все необхідне.

— Сідайте, будь ласка, — сказала вона, підсуваючи стілець.

Алекс слухняно сів.

Юля зосереджено розмотувала бинт і не підняла голови.

Вона лише ледь обережно зняла вологу пов'язку.Обробила рану, перевірила, чи немає кровотечі, наклала свіжу пов'язку. Її рухи були обережними.

— Не болить? — запитала тихо.

— Терпимо.

Він глянув на неї з легкою усмішкою.

— Трохи болить.

Вона закріпила бинт і нарешті відступила, оглядаючи свою роботу.

— Готово.

— Дякую.

Юля кивнула й потягнулася до сорочки. Алекс спробував узяти її, але вона одразу помітила, як незручно йому рухати рукою.

— Давайте допоможу.

Вона обережно розправила сорочку й піднесла її до нього. Спочатку допомогла просунути здорову руку, потім обережно завела тканину за спину й узялася за поранену.