2

Блондинка лестиво промуркотіла , торкаючись руки чоловіка
— Контракт ще не закінчився. І наш Алекс, здається, трохи забув, кому належить його час.
У ресторані  на мить запала тиша.
Бос повільно перевів погляд на свого охоронця , ніби зважуючи кожен його подих. У цьому погляді  лише холодна уважність людини, яка звикла контролювати все.
— Вона права, — тихо підтвердив він.
Алекс не поворухнувся. Стояв так само рівно, руки за спиною, обличчя спокійне, наче нічого й не змінилося.
Блондинка усміхнулась, але в її усмішці вже з’явилася тонка тріщина.
— Тоді чому ти думками  сьогодні не тут, якщо все не так ? — її голос став м’якшим, але гострішим. — Чому твої думки десь… поза цими стінами?
Алекс на секунду підняв погляд. Не на неї — на боса.
— Я виконую свою роботу, — рівно сказав він. — Як і завжди.
Бос відкинувся на спинку стільця, сплівши пальці.
— Як і завжди… — повторив він задумливо. — Ти ж знаєш, я ціную стабільність.
Його очі на мить звузилися.
— Але коли людина починає думати про щось інше… це стає проблемою.
Алекс нічого не відповів.
Блондинка тихо засміялась, ніби насолоджуючись моментом.
— Може, справа не в "чомусь", а в "комусь"? — вона ледь нахилила голову. — Хтось новий з’явився у твоєму житті, Алекс?
Тиша знову стала густою і цього разу він не відповів.
І цього було достатньо.
Бос помітив.
— Обережніше, — спокійно сказав він, але в голосі з’явився лід. — Прив’язаності — це слабкість. А слабкість… дорого коштує.
— Я пам’ятаю, — тихо відповів Алекс.
— Сподіваюсь, — кивнув бос. — Бо я не люблю повторюватися.
Блондинка відкинулась назад, задоволена. 
Алекс же  продовжив  стоятм  каменем.

Дружина боса  легким рухом відклала серветку і підняла погляд на Алекса.
— Проведи мене, — тихо сказала вона, вже встаючи.
Алекс мовчки кивнув і рушив позаду.
Варто було зайти до вбиральні, як двері ще не встигли повністю зачинитися, а вона різко обернулась і буквально повисла на ньому, обвиваючи руками його шию.
— Алексе… хочу тебе. Негайно. Тут і зараз.
Він навіть не здригнувся. Лише впевнено зняв її руки з себе.
— Твій чоловік за два метри від нас, — спокійно промовив він. — Думаєш, зараз найкращий момент, щоб він почув твої стогони?
Вона тихо засміялась, ковзаючи пальцями по його грудях.
— Любий… наче нас це колись зупиняло.
Її погляд став уважнішим, гострішим.
— Чи в тебе є хто?
Алекс мовчав.
І ця пауза сказала більше, ніж будь-які слова.
Вона повільно відступила на крок, придивляючись до нього.
— От як… — протягнула вона. — Значить, я вгадала.
Її усмішка стала тоншою, небезпечнішою.
— І хто вона? Та, заради якої ти раптом став таким… правильним?
— Це не має значення, — коротко відповів він.
— Для тебе — можливо, — її голос став холоднішим. — А для мене — дуже навіть.
Вона зробила ще крок ближче, зупинилась майже впритул.
— Бо якщо ти почнеш помилятись… це вдарить не тільки по тобі.
Алекс вперше трохи нахилився до неї, голос став тихішим.
— Я не помиляюсь.
Вона затримала на ньому погляд, ніби зважуючи щось у голові.
А потім раптово посміхнулась, ніби нічого й не було.
— Подивимось, Алекс… подивимось.
Вона легко поправила волосся і, ніби справжня леді, відчинила двері.
— Ходімо. Не змушуй чекати.
Алекс ще секунду стояв нерухомо.
А потім вийшов слідом.
Але тепер у повітрі між ними вже не було гри.
Тільки напруга.

Коли він вийшов за нею, вона вже сиділа поруч із босом, але її настрій змінився миттєво.
Вилка в її руці різко вдарилась об тарілку.
— Все холодне, — різко кинула вона офіціанту. — Тут взагалі вміють працювати?
У залі відразу запанувала напружена тиша.
Бос повільно перевів на неї погляд, але нічого не сказав.
Алекс став на своє місце, як завжди — трохи позаду, мов тінь. Ніби нічого не сталося.
Але вона відчувала.
І злилась.
— Дивно, — протягнула вона, не дивлячись на нього, — коли люди починають забувати своє місце.
Її слова звучали ніби в повітря, але били точно в ціль.
Алекс залишався нерухомим.
— Може, їм варто нагадати? — вона повільно підняла келих, розглядаючи вино. — А то раптом вирішать, що можуть жити… своїм життям.
Бос ледь посміхнувся краєм губ.
— Якщо є проблема — скажи прямо.
Вона нарешті повернула голову до нього, але в очах ще жевріла злість.
— Ніяких проблем, — солодко відповіла вона. — Просто спостерігаю.
І знову цей погляд… на Алекса.
Довгий. Оцінюючий.
Небезпечний.
Алекс не ворухнувся.
Та всередині вже чітко розумів — вона не відступить.

— Ходімо, люба. Є ще справи. Борис тебе відвезе.
Блондинка повільно підвелася. Усмішка на її губах стала лінивою, хижою.
Вона підійшла до чоловіка, але зупинилась так, щоб бути трохи ближче до Алекса, ніж потрібно.
Нахилилась до вуха боса.
Коротка сукня піднялася вище, ніж дозволяла пристойність. Тканина майже не прикривала стегна, і тонка смужка білизни відверто майнула.
Рух був не просто навмисний — розрахований.
Вона знала, що на неї дивляться.
Завжди дивились.

Алекс навіть не повів поглядом, стояв  рівно, спокійно, ніби перед ним не відбувалося нічого варте уваги.
Лише Борис поруч ледь помітно напружився, ковзнувши очима вниз, а потім на Алекса. І одразу відвів погляд.
— Не хочу, щоб Борис мене супроводжував, — м’яко промуркотіла вона, вже випрямляючись.
— Люба, — голос боса став холоднішим, — Алекс мені сьогодні потрібен. Не капризуй.
На мить її усмішка застигла.
А потім зникла.
Бос різко підвівся і рушив до виходу, навіть не озирнувшись.
Наче тут більше не було нічого важливого.
Алекс одразу пішов слідом.

Варто було їм вийти з ресторану, як усе сталося за частки секунди.
Алекс уже відчиняв двері для боса, коли боковим зором зачепив рух.
Чорна, тонована машина різко пригальмувала біля входу.Занадто різко.Вікно опустилось і заблищав  метал.
— Вниз! — коротко кинув він.
І не чекаючи реакції — різко збив боса на землю, накривши собою.
Глухі постріли пролунали майже одразу.
Тупий удар у груди.
Ще один.
Бронежилет прийняв на себе дві кулі, але третя різко обпекла руку, пройшовшись по м’язу.
Кров виступила миттєво.
Алекс стиснув зуби, але навіть не дав собі секунди.
Лежачи зверху, він однією рукою вихопив пістолет і, піднявшись на лікоть, відкрив вогонь у відповідь.