2

Блондинка лестиво промуркотіла , торкаючись руки чоловіка
— Контракт ще не закінчився. І наш Алекс, здається, трохи забув, кому належить його час.
У ресторані  на мить запала тиша.
Бос повільно перевів погляд на свого охоронця , ніби зважуючи кожен його подих. У цьому погляді  лише холодна уважність людини, яка звикла контролювати все.
— Вона права, — тихо підтвердив він.
Алекс не поворухнувся. Стояв так само рівно, руки за спиною, обличчя спокійне, наче нічого й не змінилося.
Блондинка усміхнулась, але в її усмішці вже з’явилася тонка тріщина.
— Тоді чому ти думками  сьогодні не тут, якщо все не так ? — її голос став м’якшим, але гострішим. — Чому твої думки десь… поза цими стінами?
Алекс на секунду підняв погляд. Не на неї — на боса.
— Я виконую свою роботу, — рівно сказав він. — Як і завжди.
Бос відкинувся на спинку стільця, сплівши пальці.
— Як і завжди… — повторив він задумливо. — Ти ж знаєш, я ціную стабільність.
Його очі на мить звузилися.
— Але коли людина починає думати про щось інше… це стає проблемою.
Алекс нічого не відповів.
Блондинка тихо засміялась, ніби насолоджуючись моментом.
— Може, справа не в "чомусь", а в "комусь"? — вона ледь нахилила голову. — Хтось новий з’явився у твоєму житті, Алекс?
Тиша знову стала густою і цього разу він не відповів.
І цього було достатньо.
Бос помітив.
— Обережніше, — спокійно сказав він, але в голосі з’явився лід. — Прив’язаності — це слабкість. А слабкість… дорого коштує.
— Я пам’ятаю, — тихо відповів Алекс.
— Сподіваюсь, — кивнув бос. — Бо я не люблю повторюватися.
Блондинка відкинулась назад, задоволена. 
Алекс же  продовжив  стоятм  каменем.