Розділ 1

12 905

- Перший робочий день у моєї доньки. Переживаєш? - почула дівчина голос своєї мами, фарбуючи губи бордовим відтінком помади перед дзеркалом.
- Мгн, - незрозумілі звуки видала вона, а потім домалювавши, вже нормально сказала, - трішки переживаю, але не сильно. Я ж розумничка, в мене все завжди получається.  
- Яка ж скромна у мене донька, сьогодні будемо ввечері святкувати  - посміхнулась мати, - йди снідати. 
- Ти ж знаєш, що я не люблю зранку їсти. Та і губи вже намалювала, - мило зморщила ніс 
- А я для кого старалась? Встала зранку, зробила млинці, варення діставала з підвалу, - з удаваною образою говорила жінка, таким чином вмовляючи поснідати. 
- Та все, все. Йду їсти, не смію відмовлятись. Дякую, - вона поцілувала свою маму в щічку, після чого почала мастити млинець полуничним варенням, - ммм, яка смакота. Вони чудо і ти теж. 
Її мама посміхнулась, наливаючи собі чашку кави й сідаючи навпроти доньки.

Аліна Корнієнко була двадцятиоднорічною дівчиною. Студентка, яка поступила на магістратуру, але на заочне навчання так, як дуже сильно бажала знайти роботу, а не сидіти вдома. Вважала, що витрачати час на пари, де і так не дадуть тих знань, які б повинні бути, вона не хотіла. Їй хватило чотири роки бакалаврату, де по суті вона просиділа без особливого сенсу, бо більше знань почерпнула для себе на різноманітних тренінгах, курсах, а також з книжок, які поглинала одну за одною.  Навчалась на факультеті маркетингу. Після школи не знала, куди хоче, тому в 11 класі одного вечора, читаючи про різні факультети, найшла інформацію про кафедру маркетингу і зразу зрозуміла, що це її зацікавить. І от недавно знайшла роботу, яка пов'язана із рекламою. Їй дуже подобався цей напрямок, тому розвивалась, багато вчилась і завжди шукала можливості дізнатися щось нове. Якщо описувати зовнішність, то Аліна була брюнеткою, з хвилястим довгим волоссям, високого росту, яким вона явно пішла у свого батька. Очі кольору капучино з горіхами, великі, з пухнастими віями, які навіть не потребували туші. 
Впевненості у собі в неї було хоч відбирай. Вона знала, чого хоче від життя та як цього добитись, і маленькими кроками йшла до своїх цілей. Ніколи не здавалась й не залишала нічого на півдорозі. Якщо вже щось задумала, то це мало обов'язково статись і неважливо якими способами вона цього досягне. 
Попрощалась з мамою й побігла на роботу, перший день як не як, треба прийти вчасно. Стукаючи каблуками, Аліна зайшла на територію парковки біля будівлі, де був офіс. Говорила по телефону зі своїм другом, який зранку любив дзвонити і завжди заряджав позитивом на весь день. Звали його Міша, 25 років зроду, симпатичний, зі світлим волоссям і сірими, майже прозорими очима. Якщо побачити його в реальності, важко відвести погляд. Він настільки дивно і нестандартно одягався, навіть не усвідомлюючи, але погляд чіплявся за його образ. Цим він і привертав увагу людей. Дівчина, з якою він зустрічався, на то і повелась, бо й сама любила підбирати дуже сміливі луки у своєму гардеробі. Вони точно найшли одне одного. Віра разом з ними почувала себе найсірішою мишкою в світі. 
Повертаючись до розмови з Мішою,  вона настільки задумалась, вникаючи в його слова, що не звернула увагу на машину, яка хотіла заїхати. Дівчина повністю перегородила  дорогу, не даючи проїхати ні туди ні сюди. Тільки коли почула сигнал автомобіля,  підскочила на місці, злякавшись. Телефон вилетів з рук, смачно приземлившись екраном об асфальт. 
- От чорт, - вона його підняла і відійшла з дороги, навіть не подивившись нормально на водія і машину. 
Поспішила у офіс, намагаючись включити телефон, але він не піддавався. Гарно почався день, звичайно,тепер прийдеться нести його або в ремонт, або ж купувати новий. Увійшовши в офіс, її зустрів директор, запрошуючи до знайомства з колективом. З першого разу Аліна майже нікого не запам'ятала, стільки нових імен і людей. На неї одразу дивились стільки очей, що спочатку навіть розгубилась, але швидко взяла себе в руки і щиро посміхнулась, показуючи свої рівні зубки. 
І от коли знайомство доходило до кінця, зайшов в кабінет хлопець, на вигляд приблизно років 25. 
- О, а це Олексій, любитель запізнюватись, - представив директор його, - до речі, от і найшли тобі наставника на перший час, щоб допомагав з роботою, розказав що до чого. 
- Звичайно, допоможу, - погодився він, розглядаючи дівчину. 
Аліна ж у відповідь впевнено подивилась на нього. Це був симпатичний хлопець, з коротко підстриженим темним волоссям і з гарно вираженими лініями обличчя. Вона посміхнулась до нього, але він залишився серйозним, після чого перевів погляд і пішов на своє робоче місце. 
- Я теж тобі буду допомагати, - підскочила до Аліни кучерява світловолоса дівчина, - впевнена, ми здружимось. Я одразу бачу своїх майбутніх подруг. 
- От і славно. Всі до роботи тоді, - сказав бос і залишив кабінет. 
- Можна після роботи піти на каву і я би тобі про всіх трішки розказала, - продовжувала говорити Марина. - Ти, звичайно, і так з часом дізнаєшся і нормально познайомишся, але думаю інформація лишньою не буде. 
- Я не проти, підемо, - погодилась Аліна, так як дійсно їй було приємно, що запросили, а ще послухати про тих, з ким їй тепер працювати, дійсно корисно. 
- Супер, а тепер йди працюй, Олексій вже зачекався, його погляд аж горить бажанням тобі все показати - кивнула головою Марина зі смішком за спину Аліни. 
Дівчина обернулась і побачила, що він дивився на них з серйозним виразом обличчя. Їй аж стало цікаво, чи він взагалі вміє посміхатись. 
Робоче місце Аліни було якраз навпроти Олексія. 
- Привіт ще раз, - привіталась вона до нього, широко посміхнувшись. Сподівалась, що получить посмішку у відповідь, але яке там. 
- Привіт, - сказав він, знову поглянувши на неї прямо в очі поверх екрану комп'ютера. 
Дівчина почала розкладати свої речі, поставила розбитий телефон на стіл і почула несподіване питання. 
- Це через мене? 
Аліна підняла очі на нього, зрозумівши, що він весь цей час спостерігав за нею, а зараз дивився на її телефон. 
- Що? Ні, сама винна, - спочатку не зрозуміла чому він спитав і яким взагалі боком до цього.
- Треба уважнішою бути, особливо, коли йдеш там, де їдуть машини, - сказав це і перевів погляд на екран. 
- Ти бачив? - нарешті вона зрозуміла.
Він, не піднявши на неї навіть погляду, відповів:
- Я був за кермом.
- Ой, - все, що змогла вимовити дівчина. Вирішила не продовжувати цю тему, а перевела погляд на хлопця, що сидів поруч.