Розділ 26, 2/2

Софія

Наступного дня, перед університетом, Паша підкинув мене до мого будинку, щоб я полила квіти. Потім поїхали на пари. Перш ніж вийти з автомобіля,  я коротко поцілувала хлопця в губи. Не планувала, щоб так далеко усе заходило, та стримуватись все важче й важче з кожним днем.

В кінці дня ми з дівчатками вирішили посидіти в кафе. Спочатку хотіли погуляти вздовж алеї, проте сьогодні видався дуже жаркий день. В нашій групі навіть викладачі лінились проводити заняття. Я, як на зло, одягнула нову блакитну сукню, з широкими рукавами, в якій було дуже спекотно. Отож кафе було найкращим варіантом.

Аня робила фото свого бісквіта. Мілка з задоволенням наминала морозиво, радіючи, що сьогодні не її зміна і вона може побути в ролі клієнта. Тим часом новий офіціант базікав з баристою – Тимуром, бо поки з відвідувачів були лише ми та Христина зі своїми старшими братами. Вони сперечались про щось. А я нервово поглядала на кабінет з табличкою «Адміністратор». Після всього, що сталось з Пашею за останні дні, соромно в очі подивитись своєму хлопцеві.

- Ань, досить вже фотографувати, - здається Міла досі недолюблює новеньку в нашій компанії, бо часто чіпляється через усякі дрібниці. Хоча, на моєму дні народження вони гарно ладили.

- Усе-усе. – Аня відкладає телефон і пробує свій апельсиновий фреш через трубочку.

Про навчання розмовляти не хочеться, тож ми ділимось, що у кого сталось за останній тиждень. У когось був важкий робочий день, а в когось черговий похід у салон краси. Я ж ненароком кидаю слово про чудову картину, яку ми з Пашею бачили.

Обидві подруги запитують, що ще цікавого було в галереї.

- Багато чого, ми майже усі зали обійшли.

Ой! Навіщо я сказала «ми»? Зараз розпитувати почнуть.

- Ти там з Алексом була чи з Пашею? – цікавиться Мілка, тим самим мене в ступор вганяючи.

Я не думала, що розпитування будуть в такій формі.

- З… з чого мені там бути з Пашею? – заїкаючись кажу.

Потрібно було вдавати з себе впевнену. Та це у мене ніколи не виходить. Блеф – точно не моє.

- Софіє, ми все бачимо, – усміхається Аня та переходить на шепіт – Особливо твій розмазаний блиск, після того, як ти зранку вийшла з автомобіля Паші.

Чорт, вони ж мене чекали недалеко від стоянки. Все бачили. Тепер вони не захочуть зі мною дружити, бо я одночасно з двома хлопцями зустрічаюсь.

- Ви тепер вважаєте мене зрадницею? – голос мій тремтить.

- Ми не засуджуємо…

- Говори за себе, - перебиває Міла, - мені здається, ти пудриш мізки обом хлопцям. Рано чи пізно потрібно буде обрати.

- Це не так легко, - берусь за голову.

- Це не схоже на те, що я читала, - киває головою подруга, - Зазвичай в книжках героїня обирає між поганим та хорошим хлопцем. Але у нас обидва хороші. Або їй спочатку здається, що поганий хлопець – ідеальний, лише потім вона помічає його темну сторону. Ти щось таке помітила в Алексі?

- Ні, - заперечую. – Я досі вважаю його ідеальним. Він красивий, добрий, веселий і розумний. Мені так само подобаються його плавні рухи. Але всередині… Я ніколи не відчувала з Алексом того, що відчуваю з Пашею.

- Тоді запитай у себе, ти все ще зі своїм хлопцем, бо маєш до нього почуття, чи через відчуття провини. – Таміла з натиском дивиться прямо в очі. Вона вся прямо кричить, що не схвалює мої дії.

Запитати не встигаю. З кабінету виходить об’єкт обговорення. Помічає мене і вже веселим кроком прямує до нашого столика.

- Привіт! – нахиляється та обіймає мене легенько.

Тепер вчотирьох розмовляємо. Хлопець обіймає мене за талію. Його очі так сяють, коли він на мене дивиться. Та я зовсім нічого не відчуваю у відповідь. Подруга має рацію. Вона розуміє мене без слів, як і Паша. Тому вона й найкраща.

Алекс пропонує зустрітись на цьому тижні і я погоджуюсь. Домовляємось зідзвонитись пізніше. Коли нас з дівчатами залишають в трьох, наважуюсь поділитись думками.

- Насправді я вже вирішила з ким я хочу бути. Так буде правильно.

- Правильно для кого?

- Для усіх – посміхаюсь, та не є ця усмішка щирою чи породженою радісними відчуттями, радше гіркими.

Я зроблю те, що повинна. Повинна була зробити це, одразу почувши розголоси в голові. Та багато часу знадобилось, щоб остаточно розібратись.