Розділ 22, 2/2

Софія

Вдома розповідаю, кого я запросила. Небагато. Лише Алекс, Віктор, Мілка, Аня і ми з котиськом. Посидимо, поп’ємо чай з тортиком. Не хочу пишного святкування, хоча його не уникнути. Пашині батьки ж повернуться через декілька днів і влаштують святкування у  дорогому ресторані. Сніжана Борисівна проговорилась вже давно.

- Можемо приготувати шоколадний торт, як ти й хотіла, а все інше купити в магазині, – підсумовує співжитель, перечитуючи список потрібних інгредієнтів.

- Чудово! Тоді ти їдь у магазин, а я зроблю тісто.

Зараз приготую смачнючий торт! Дивлюсь на Пашу, чекаю, поки фартух подасть, але він тільки вигинає одну брову та обводить мене поглядом. От нахаба. Думає, що я знову напартачу.

- Слідкуватиму чітко за рецептом і зберігатиму усі пропорції. Без тебе духовку не вмикатиму.

 Хлопець на мої обіцяння очі хитрі примружує.

- Ну годі! – обурююсь. - За цей місяць я трішки навчилась готувати. От вчора який смачний сніданок був.

- Софіє, бутерброди з чаєм не рахуються, – посміхається глузливо.

- Як це не рахується? Там же стільки всього. Спочатку продукти дістати з холодильника, потім нарізати, все скласти. І я чудово впоралась.

- Ти ледь палець не відрубала, поки намагалась рівно шматок хліба відрізати.

Не встигаю очі закотити. Дверний дзвінок лунає на весь дім.

Косимось з подивом, одне на одного. Паша поглядом запитує «Хто?». Знизую плечима, мовляв, не знаю. Для гостей ще рано.

Котисько йде відчиняти, а я волосся розпатлане поправляю. Раптом хтось незнайомий, а я зовсім не охайно виглядаю у своєму домашньому одязі.

- Це мені? Не варто було, Алексе, – чую з коридору Пашин голос і подумки провалююсь під землю.

Що він тут робить? Я зовсім не готова до цієї зустрічі. Макіяж не зробила, ще й у Пашиній, тобто вже в моїй, футболці стою.

Втекти не встигаю. Через хвилину на кухню мій хлопець заходить з букетом білих троянд і великим плюшевим зайчиком.

- З днем народження, Софіє! – усміхається широко.

- Алексе, який сюрприз!- захоплено розглядаю квіти.

- Ти рано, - Паша невдоволено пропалює нас поглядом.

- Соня казала, що хоче сама приготувати торт. Я вирішив допомогти.

Це так мило з його сторони.

- Не варто було, - чухаю потилицю.

- Чудово, - співжитель якось дивно посміхається. – Слідкуватимеш, щоб ця дівчина-біда не спалила будинок. Я поїду в магазин.

Якийсь він сердитий. Давно не називав мене так. Дверима гупнув, коли виходив з дому. Я не хотіла, щоб наша сварка так закінчилась. Думала ми разом поїдемо за продуктами, а потім разом готуватимемо і говоритимемо про щось цікаве.

Але я проведу час зі своїм хлопцем. Потрібно радіти. Ставлю квіти у вазу, зайчика заношу до кімнати. Знаходжу рецепт в інтернеті й даю перше завдання Алексові.

- У Паші є така ж футболка, тільки біла, - придивляється до моєї спини.

Помітив все-таки. Щось терміново потрібно вигадати.

- У нього побачила і знайшла таку ж саму в торговому центрі. Дуже прикольна. – нервово посміхаюсь.

 Я рідко брешу, для того, щоб знати, наскільки добре мені це вдається.

- А чому такий великий розмір?

- Мені комфортно вдома в оверсайз речах ходити.  

Далі жартуємо на різні теми. Хвалюсь своїм новим домашнім улюбленцем. З Алексом час весело та зовсім непомітно пролетів. Вже й Паша встиг повернутись і торт спікся.

Всі гості вчасно прийшли, з чудовими подарунками. Мене посадили на найкраще місце, як іменинницю і корону надягли, яку подарували. Мілка одразу кожен салат пробує, аби обрати найсмачніший і їсти лише його протягом всього вечору. Віктор взяв на себе роль тамади й розповідає анекдоти. Змушує тости говорити, та такі, щоб побажання не повторювались. Хлопець мій шепоче на вушко компліменти. Аня корону поправляє мені кожних п’ять хвилин. Раніше дуже соромилась усіх присутніх тут. А зараз вони мої найближчі друзі. І я відчуваю себе на своєму місці, ніби все правильно. 

Тільки хлопець навпроти, що весь вечір похмурий сидить, мене хвилює. Здається, він дивиться на нас з Алексом. Чи є хоч один відсоток ймовірності, що це ревнощі? Паша добре до мене відноситься. Інколи наші розмови схожі на флірт. Він називає мене мишеням. Хіба це не ласкаве прізвисько для дівчини? Він готує мені каву, як я люблю, допомагає, просив залишитись з ним у ліжку і...

- Софіє, ти забрала останній шматок курочки, - Міла перебиває внутрішній голос.

Тягнусь до ножа, щоб відрізати їй шматочок і концентруюсь на своїх думках.

 Ми досі не обговорили той поцілунок. Чому він напав на мене? Його дії змушують думати, що мої почуття взаємні. Хочеться, щоб так було. Більше я не подавлятиму своїх почуттів. Отже, мені подобається два хлопці. І один з них зі мною у стосунках. Правильно - бути з Алексом.

Та зараз… Хочеться, щоб поряд сидів Паша і торкався мене.