Розділ 21, 1/2

Паша

Якомога тихіше пробрався до Софіїної кімнати й поставив тацю з кавою та яєчнею на стіл. Підійшов до ліжка та задивився на моє спляче мишеня. Тобто, поки не моє. Вічно приходиться нагадувати собі.

 Дівчина лежала головою на матраці, бо подушка була в її обіймах. Хіба так зручно? Закрутилась в ковдру, як гусениця в кокон. Я відчув, що мої губи розпливлись у посмішці та торкнувся обережно кінчиками пальців її щоки.

Що зі мною робить ця дівчина-біда? Викликає бажання турбуватись, переживати та допомагати. З нею стаю якимось нервовим, розсіяним, але водночас поряд з Софією серце колотиться, немов скажене і я почуваюсь щасливим.

Вчора був прекрасний вечір. Ми багато розмовляли, сміялись. Було б тупо зіпсувати його розмовами про поцілунок. Не знаю, що на мене найшло. Як я міг зірватись? У неї солодкі губи, потріскані від укусів, але приємні. Вона відповідала мені на поцілунок. Не більше восьми секунд, але відповідала. Мені навіть здалось, на мить, що Соні подобається. Поки вона не відштовхнула мене і не сказала в голос те, що засмутило дуже сильно.

«Замість тебе мав бути інший» - такі були її слова.

 А от вчора говорила, що я важливий для неї. Та в якому сенсі? Як друг? Як старший брат? Їй подобається Алекс, але Аня запевняла, що Софія заплуталась. Краще не заплутувати її ще більше моїм зізнанням.

- Паша, - дівчина раптом заворушилась в ліжку, позіхнула протяжно і розплющила очі.

- Доброго ранку, - швидко прибрав руку від її обличчя.

- Що ти тут робиш? - мовила вона, потягаючись.

- Приніс тобі сніданок.

Софія сіла в позу лотоса, відкидаючи ковдру і я подав їй тацю. Дівчина заправила волосся за вуха, кумедно посмикала носиком, вдихаючи аромат і задоволено посміхнулась.

- Ти завжди зранку п’єш міцнющу каву. – мовила перш ніж відпити трохи кави, а я запитально витріщився на неї. – Факт про тебе. Ми ж не закінчили змагання.

Мене чомусь це розсмішило, та я теж вирішив грати далі. Поводив очима по усій кімнаті, в пошуках підказок.

- А ти додала мою футболку до своїх піжам.

Дівчина опустила погляд вниз, на мою тепер рожеву футболку та чорні шорти, в яких зараз сиділа.

- В ній зручно спати. Напевно зіпсую випадково ще декілька твоїх футболок.

Вона єхидно усміхнулась і простягнула вилку з яєчнею прямо до мого рота. Такі жести з її сторони бентежать, адже я не являюсь їй кимось, кого можна годувати ось так. Але водночас це мені подобається.

- Ти теж снідав цим?

- Ні, просто каву випив. – нахиляюсь і пробую смачний сніданок.

Принаймні таким він мав бути. Проте прожувати не встиг, як з’явилось бажання виплюнути.

- Ти пересолив, - засміялась Соня, - дуже сильно.

Пересилюю себе та ковтаю занадто солоне яйце. Дивно, у мене ніколи не було такого раніше. Мама б зараз пожартувала, що я закохався. А я буркнув би щось у відповідь невдоволено.

- Вибач, що зіпсував твій сніданок. От бачиш, і зі мною неприємності стаються.

- Це ніщо порівняно з тим, що я зробила з твоєю машиною.

Обмінюємось ще парочкою слів і я йду збиратись в універ.

Напевно це вперше ми разом їхали на заняття і говорили без мовчанок та образ. Софія попередила, що прийде після другої пари й побігла до своєї аудиторії. Я ж відправився на лекцію і вперше за три роки спільного навчання сам сів біля Ані. Вона усміхнулась мені та привіталась. Ми обоє мовчали й мали б слухати лектора, та я думав, як почати розмову. Було страшенно не зручно спілкуватись з нею, після трирічного холодного відношення. На щастя однокурсниця першою озвалась.

- Я знайшла твого хакера, - сказала так, щоб почув тільки я.

- Янголенко Святослава? – пошепки спитав.

- Так, твого однокласника. Він погодився допомогти, але…

- Але?

- У нашому музеї буде проходити виставка картин відомих мариністів. Він попросив провести їхній родині персональну екскурсію. Це не передбачено правилам музею.

Я здивувався, бо у Свята була морська хвороба і мистецтвом він ніколи не цікавився.  

- Ти зможеш це влаштувати?

- Звичайно. Тато виконує усі мої забаганки.

На цьому наша розмова закінчилась, бо Ілля, що сидів попереду попросив не заважати.

Після другої пари я вивів Аню до місця, де ми з Софією домовились зустрітись. Співжителька уже чекала нас. Вона з сумом глянула мені в очі й попросила залишити їх наодинці.

Якби не хотілось послухати, та все ж пішов до автомата з батончиками. Я не маю ніякого відношення до відео. Це не мій конфлікт. Було б підло потайки підслуховувати.

Я озирнувся в пошуках місця, де б можна було сісти, проте помітив зовсім інше. Друзі йшли в мою сторону з іншого кінця коридору. Швидко забрав свій шоколадний батончик  і пішов на зустріч.

- Мілка сказала, що Софія сюди пішла, – вигукнув Алекс, коли ми зустрілись точно на середині коридору.

- Вона прийшла не до мене, - вирішив розвіяти його підозри, - якщо ти через це переймаєшся.

Ми усміхнулись один одному награно, але наші погляди видавали маленьку неприязнь.  

- Пашо, нам подобається одна дівчина, – друг важко видихнув і склав руки на грудях. - Ти знаєш, правило лише одне…

- Вибір за дівчиною.

Це правило діє ще зі школи. Проте раніше такого не траплялось. Та мав настати час, коли воно знадобиться. Не дарма ж ми його встановили.

- Або ти, або я. – твердо сказав мій суперник.

- Або, - озвався Тор, – ви кинете Софію і будете щасливими удвох.

- Ми колись тебе приб’ємо, - я не витримав.

- Я вже видрукував план його квартири. – підтримав Алекс.

- Проберемось вночі й накинемо мішок.

- І що? Відвезете в гей-клуб? – жертва сама варіанти підкидає.

-  Чому б і ні. Відчуєш на собі, як це, коли тебе сексуалізують. – роблю натяк на те, що годі дівчат розглядати так, ніби вони просто сексуальні об’єкти.

- Ти занадто правильний. - обурюється Тор. - А ти Алексе… Ти ж теж колись був таким як я. Все твоя остання фанатка змінила.