Розділ 19

Софія

Ох, як неочікувано це все. Я й подумати не могла, що вони друзі. Тор все зрозумів тоді при розмові й не попередив. А я ледь від сорому не померла, коли Паша дивився на мене розгублено. Він був переконаний, що я на додаткових заняттях. Та ще Алекс назвав своєю дівчиною, хоча згоди я не давала. Але ж ми фактично зустрічаємось, мене не повинно турбувати, що Паша про це знає.

Взагалі поводить себе дивно. Вдома втішав, обіймав, млинцями нагодував смачнючими. У клубі погляди ловила на собі невдоволені. А потім від Тора дізналась, що Пашка додому поїхав. Чому? Навіщо? З ним усе добре? Може він погано себе почував? Може справи з'явились термінові?  

Не вилазить це котисько з моєї голови. Танцювала з одним, а згадувала танець з іншим.

От і зараз гуляю під зірками з моїм хлопцем, а в думках...

- Софіє, тебе щось турбує? 

 Алекс помічає моє нервування. Він йде поруч, засунувши руки в кишені джинс, та ногою штовхає камінець. Від цього наша прогулянка супроводжується звуком скреготіння, що ще більше мене роздратовує і змушує думки плутатись. 

- Ні, ні, – руками заперечливо махаю. – Все добре.

- Ти якась сумна. Тобі не сподобалось у клубі? Можемо більше не ходити в такі місця.

Тяжко всередині стає. Він піклується про мене, а я хвилююсь про іншого хлопця. Це неправильно. Я маю насолоджуватись вечором з тим, хто мені подобається. Пробую пожвавитись, натягую посмішку, роблю кілька глибоких вдихів, очищаючи голову від нав'язливих думок.

- Мені сподобалось тут, – правду кажу, – Просто дещо з голови ніяк не виходить. Думаю постійно.

Правильніше було сказати дехто, та боюсь, що почне розпитувати. Не хочу обговорювати мою тягу до Паші. Воно пройде і нічого не доведеться розповідати.

- Дещо? – перепитує.

- Угу, - киваю головою.

- У мене є варіант, що б це могло бути. Але не впевнений, що він правильний.

- Скажи, а я відповім, вгадав ти чи ні.

Алекс зупиняється і я полегшено зітхаю, що більше не чути скреготіння камінця. Та тепер з'являється інша причина для неспокою. Хлопець заправляє пасмо неслухняного волосся мені за вушко і таємниче дивиться прямо в очі. 

- Це може бути дещо, чого ти чекаєш. А я все не наважуюсь…

Здається, він не вгадав. Та перш ніж я встигаю щось сказати його губи накривають мої. Руками він притягує мене ближче. Я справді намагалась... Намагалась розслабитись і насолодитись першим поцілунком. Все, як я мріяла. Романтично, під зірками, ніжно, але… Щось не так. Почуття в середині не ті. В голові лише попелясті очі. Стежать за мною.

Проходить декілька секунд, перш ніж я обережно відстороняюсь.

- Алексе, це не те, що я мала на увазі… - опускаю очі.

- Вибач, я мав дочекатись твоєї відповіді.

Його голос стає менш впевненим.

- Нічого…

- Ні, наш перший поцілунок мав бути чудовим. Я все зіпсував.

- У нас попереду ще багато часу для чудових поцілунків, - усміхаюсь і обіймаю його.

- Я тебе кохаю, - шепоче мені на вухо.

- Це дуже сильні слова, - відстороняюсь, - не думаю, що варто казати їх дівчині з якою знайомий лише місяць, а зустрічаєшся ще менше. До речі… - вирішила порушити питання, яке хвилює. – Коли я встигла стати твоєю дівчиною?

- А як потрібно було тебе представити? Потенційна дівчина або боржниця, яка благала взяти подругу на роботу. Ні, знаю! Дівчина, яка затьмарила мій розум при першому знайомстві.

- Так! – сміюсь. – Так би й представив! По-моєму, дуже романтично звучить.

- Отже, вирішили, перед своєю родиною так і представлю.

Трішки напружуюсь при згадуванні його родини.

- Вже пізно, гадаю мені пора додому.

Ще подругу знайти потрібно і таксі викликати.

- Поїдете зі мною?

- Ні, - заперечую, - я ще трохи прогуляюсь парком, а ти, будь ласка, поклич Мілку. Ми самі доберемось, заїдемо у супермаркет, купимо багато смачняшок.

- Будьте обережні, - цілує в щоку. – До зустрічі.

- Хай прихопить мою сумку! – кричу, поки Алекс ще не далеко відійшов.

Сподіваюсь, почув. Йду далі по доріжці. Розминаю плечі. Це ж треба! Так мріяла про перший поцілунок, а коли він настав, просто відштовхнула хлопця. Пояснюю собі мої дії тим, що я ще не готова до поцілунків. Мені потрібен час, аби звикнути до нового статусу наших з Алексом відносин.

Роздивляюсь усе навколо, квіточки позакривались, з дерев тут переважно дуби та берези. Нічого примітного та цікавого. Скейт-парк мені більше подобається. Там і озерце, і тюльпанчики і сакура навіть є.

 Помічаю парочку на лавці неподалік. Як мило… У них напевно побачення під зірками. 

 Придивляюсь і одразу відмовляюсь від своїх слів.

 Добре, що я темнім місці стою, зате вони прямо під ліхтарем усілись. Їх обличчя дуже чітко видно. Паша про щось жваво розмовляє з п’явкою. А ще свою толстовку їй дав. Який джентльмен, ну і ну.

Обходжу їх подалі, щоб не помітили. Знаходжу автомобіль котиська. Попрацює сьогодні особистим водієм.

Зиркаю то на вхід у клуб, звідки Міла повинна вийти, то на лавку з голубками, яку звідси прекрасно видно. Постукую нігтиками по даху автомобіля, губу від злості кусаю. І довго вони там теревенять? Я то думаю, куди він втік. А цьому коту морепродуктів захотілось. Набридли хатні миші.

Раптом підводяться обоє з лавки й розходяться у різні напрямки. Уже чекаю свого співжителя. Він помічає мене здалеку і пришвидшує крок.

- Все-таки зі мною додому поїдете? – запитує, спираючись ліктями на дах автомобіля з протилежної сторони.

- Так, - ногою від злості тупцяю на місці. – Ну що? Поговорив зі своєю фанаткою?

- Ти бачила нас? 

- Ділився з нею враженнями про відео? – злюсь, дуже сильно злюсь.

- Софіє, я думаю, це не вона виклала. Аня все пояснила. - він обходить автомобіль і тепер опиняється зовсім близько.

- О, вона більше п’явка? Що ж сталось?

Чому мене це так зачепило? Сама думка, що це мене дратує, вже дратує.