Розділ 18, 2/2

Паша

Алекс здобув перемогу, як всі й очікували. Хоча, зізнатись, цього року були сильні суперники. Чудові змагання були, дарма, що пропустив половину через видіння. 

Підходимо усією командою до наших переможців.

 Та що ж це таке? Знову Софія з Мілою перед очима. Христину з Алексом вітають. Я з розуму сходжу? Чи то від спеки вже мізки плавляться?

- Ось і ви! – Алекс нас помічає.

- Вітаю з перемогою, друже, - тисну йому руку, потім Христя в обійми кидається. Її теж вітаю.

- Ну що ж, обіцяв познайомити. – Алекс Соню за руку до нас з Тором підводить. – Хлопці, це моя дівчина Софія.

Ні, почекайте. То я не божевільний? Ніяких галюцинацій не було? Такого не може бути. Але ж ось він тримає мою Соню за руку, а вона дивиться на мене розгублено, почервоніла вся. Отже, теж не очікувала тут зустрітись.

- Знайомся, Алексе, моя співжителька Софія, - киваю на дівчину-біду.

Тепер друг теж у ступор впав.

- Оце так збіг, - переводить очі з мене на свою дівчину.

Незручна мовчанка виникає. Тільки ж недавно зізнався, що мені подобається співжителька, Алекс навіть поради давав. А тепер виявляється що ми в одну дівчину закохані.

- Ну то що? – Тор зовсім не бентежиться, - Йдемо святкувати?

- Так. - Алекс отямлюється, - Ми з Сонею на таксі, Мілка з нами.

- Я можу вас підвезти, - пропоную, дивлячись в очі вже не моєму мишенятку.

- Ні, - раптом Софія голосок подає, - підвези краще Артура з Артемом.

Чудово! Просто прекрасно! Тепер вона триматиметься далі, бо їй соромно за брехню, про додаткові заняття.

Змирився. Їхав в компанії близнюків.

Ні про що інше не можу думати. Сидимо у клубі, всі сміються, обговорюють. Лише я мовчу. Поглядом стежу за парочкою на танцмайданчику, попиваючи коктейль.

В голові моменти прокручую. Тепер зрозуміло і чому  такою задоволеною з додаткових занять поверталась, і чому  так старанно плакат вимальовувала, і хто такий містер А.

Що ж її так приваблює в Алексові? Те, що він на скейті добре катається, чи те, що він блондин. Може те, що він адміністратор у кафе. Щось, чого я не маю.  І чому вона сьогодні зранку зі мною обіймалась? Чому не зателефонувала своєму хлопцеві? Чому не попросила його приїхати? Чому дозволяла торкатись до своїх губ, на танець погоджувалась? Як вона відноситься до мене? Що з цією дівчиною?

Декілька днів тому вона зі мною так танцювала, до мене притискалась, мені посміхалась. А тепер…

Келих випадає з руки та розбивається на дрібні уламки, та я все ще дивлюсь на дівчину-біду. Вирядилась для нього. Сукню коротку одягнула, хвіст заплела, губи знову нафарбувала. Він хоч раз бачив її без цього всього? З заплутаним волоссям, у футболці й шортах, сонливу, заплакану, кумедну, розгублену, злякану. А я бачив. Я був поряд завжди.

- Друже, ти келих розбив. – штурхає Тор в бік.

- Я залишу гроші, а ти заплати, - дістаю з кишені купюру.

- Почекай, ти їдеш?

- Так, зустрінемось на парах.

Прямую до виходу, ні з ким, не попрощавшись. Друг мене на вулиці наздоганяє.

- Паша, ну ти чого?- за плече мене хапає, - Через Софію?

- Ти знав! – відходжу від нього, - Ти ще на трибунах говорив, що познайомився з боржницею. Ти знав, що це була Софія і нічого не сказав.

- Хотів подивитись, що з цього вийде. – чухає потилицю. – Не злись. Ну сказав би я, і щоб змінилось?

Він правий, від цього хіба що ефект несподіванки менший був. Прошу вибачення, що накричав, та йду все ж таки до автомобіля. Нікуди не рушаю, просто сиджу на місці. Чесно кажучи, так ще складніше, коли вона не перед очима. Що зараз там відбувається? Уявляються зовсім не втішаючи картинки. Краще уявляти себе на місці Алекса.

Сам не помітив, як задрімав. Коли прокинувся, вже зірки на небі з’явились. Всі напевно ще у клубі. Цікаво, Соня взагалі помітила, що я пішов? Не хочеться додому їхати. Раптом дівчат потрібно буде забрати, вони ж піжамну вечірку надумали влаштувати у нас вдома. Можливо вони знову поїдуть на таксі, але хочеться вірити, що оберуть мене.

 Вийшов прогулятись трохи по найближчому парку, свіжого повітря вдихнути. В напівсонному стані думки погані не лізуть. Розмірковую про сесію. Про батьків, як вони там. Про Софію теж, та змирився уже. У них з Алексом любов. Заважати їм не буду. Схоже друг справді закохався. Так захоплено розповідав нам про свою боржницю, яка вона класна, красива, весела. Я ще думав, що ж там за дівчина така. Тепер повністю погоджуюсь з його думкою.

Роздивляюсь навкруги, наскільки дозволяють ліхтарі. 

- Паша? – чую поперед себе противний, писклявий голосок. Підіймаю голову.

Так і є – п’явка дивиться на мене.

 – Як добре, що ми зустрілись! – ледь не світиться від щастя.

- Я б на твоєму місці так не радів, - оминаю її та далі собі йду.

- Почекай, Пашо! – наздоганяє мене. – Нам потрібно поговорити.

- Мені немає про що говорити з такими стервами, як ти.

- Ну чому ти так зі мною? – за руку бере, та я одразу відстороняюсь.

- Чому? Може тому, що ти втерлась у довіру до Соні, щоб до мене ближче стати, а потім почала капості їй робити.

- Пашо, ти мене розчаровуєш, - розгублено очі опускає. -  Я знаю, що докучала тобі розмовами, нав’язувалась, намагалась зблизитись. Та хіба я колись робила капості? Хоч кого підставляла? Хоч когось використовувала у своїх цілях?

Намагаюсь пригадати хоч щось та даремно. Адже справді, ніколи нічого подібного Аня не робила. До всіх завжди усміхається, ні з ким не свариться. Єдине, що бісило це надмірна увага в мою сторону.

- Так, мені спочатку не подобалось, що ти Софію всюди береш, та ми розговорились і вона здалась мені хорошою дівчиною. Ви всі бачите у мені стерву, хоча все, що я зробила, це намагалась добитись уваги хлопця, який подобається. Згодна іноді перегинала палку, вибач за це. Ви навішали на мене купу ярликів. Думаєте, що я зарозуміла модниця, яка тільки ходить по салонах краси. А Софія побачила в мені просто милу дівчину. Вона по справжньому зі мною товаришувала. І я дуже ціную нашу дружбу. Те відео справді опублікувала не я. Ніколи не вчинила б так з нею.