Розділ 16

Паша

Тільки подивіться на це! Поки розбирався з автомобілем, Тор вже з моєю співжителькою здружився. Ще з вулиці їхні смішки почув. Чай з пирогом вони п’ють. Плакат разом малюють. А головне Софія з ним зовсім не соромиться. А мене боїться і шугається.

Взяв за комір і потягнув цього нахабу на вулицю, до автомобіля. Кинув Соні на прощання, що маємо важливі справи.

- Я просив доставити її додому, а не залицятись, - говорю якомога спокійніше, стримуючи злість.

- Я навіть не думав, - виправдовується. – Потоваришувати хотів, запросити з нами на змагання піти.

- Їй таке не цікаво, - сильніше стискаю у руці воріт сорочки.

- Звідки така впевненість? – виривається з моєї хватки, бурмочучи ще щось.

- Досить вже про Софію, – обертаюсь до друга. – Давай просто помовчимо в дорозі.

- Як скажеш, - розводить руками в повітрі. – Куди їдемо, хоч?

- Алекс телефонував, просив заїхати. Потрібна допомога з проектом. – вмощуюсь на переднє сидіння.

- Чому я маю допомагати? У нас навіть факультети різні. – обурюється, почувши про уроки.

- Нагадати, хто писав замість тебе есе, поки ти розважався у клубі?

- Добре, добре.

Нарешті Тор замовкає.

З думками наодинці залишатись не хочеться. Запускаю рандомні програми на телефоні. Ігри нудні, в соц. мережах теж цікавого не багато. Випадково заходжу в галерею. Гортаю фотки, їх у мене не багато. Деякі матеріали для навчання, мама, яка вічно просить сфотографувати її на кожному кроці. Лише перед тим, як зайти в торговий центр, знімків сто зробив.

 Навчання, автомобілі… Софія. Забув видалити фотографії з квіткової виставки. Це ж треба, в мене тепер купа фотографій з Анею та Сонею. Наближаю обличчя. Очі такі щасливі. Вона дуже сильно хотіла туди піти. Усміхається широко, прямо сяє вся. Гортаю фотографії одна за одною. Кожну детально розглядаю. Не пропускаю ні єдиної. Ось і та, де ми удвох. Сидимо на лавці. Позаду фігури - кіт і мишеня. Я обнімаю її за талію… Гей, що за… Коли вона встигла мені ріжки поставити? От же ж вередунка.

- Ти чого так усміхаєшся? – голос друга повертає у реальність.

- Що? – ховаю телефон до кишені, ніби  щось заборонене переглядав. – Я не усміхався.

Все помічає хитрий жук.

У кафе нас вже чекав Алекс. Ми застали його у кабінеті, за перебиранням, очевидно, важливих папірців. Без прелюдій почали робити проект. Впорались за півтори години. Друг одразу відіслав презентацію викладачу на електронну пошту. Всі троє видихнули полегшено і вирішили перекусити.

Обрав для себе млинці з ягодами та всівся за наш столик, біля вікна.

- Потім ще шоколадних тістечок захоплю, добре? – запитую у боса цього прекрасного закладу.

- Звичайно.

- Це для співжительки? – одразу Тор викриває.

Не можу ж я сам тут наїстись смачненького, а я їй не привезти. Відколи? Сам не знаю.

- Відчепись від мене! – огризаюсь у відповідь.

Тор слухняно відчіплюється, натомість починає розповідати другові про сьогоднішню невеличку аварію. Звичайно, доповнює її своїми думками, враженнями й нікому не потрібними здогадами.

- Навіть не крикнув? – дивується Алекс, - Якби я щось зробив з твоїм улюбленим автомобілем, ти б мене вбив.

- От і я про те! – Тор радіє, що з ним погоджуються. – З Пашею точно щось відбувається.

- З того самого моменту, як дівчина-біда приїхала в їх дім, вічно літає у думках.

- Раніше взагалі про дівчат не говорив, а тепер про біди свого мишенятка розповідає кожного дня.

- Захоплює для неї смачненьке.

- Ревнує.

Злість підступає, чи то на хлопців, що все помічають, чи то на себе.

- Я вам не заважаю? – перериваю їх діалог.

- Трохи, - Тор усміхається.

- Можеш пересісти за інший столик? –  і другий туди ж.

- Досить! Я не ревную і не думаю про неї взагалі.

- Сам собі не бреши, - Алекс серйозно вдивляється в мене. – Зізнайся, що вона важлива для тебе.

- Важлива, як дочка татового друга. – викручуюсь. – Більше мене не цікавить.

- Припини вже! – Тор зривається на крик, -  Ти гарно приховуєш свої почуття. І це вперше вони виходять назовні. Тебе цікавить з ким вона, де вона, що її турбує. І сердишся зараз по цій же причині. Бо з тобою вона нічим не ділиться і поводиться відчужено. А я за пару хвилин з легкістю розговорив твою дівчину-біду.

- Вона не моя! Вона мене не цікавить! І вона не дівчина-біда!

Чорт! Ось вже справжні думки на волю виходять, як Тор і сказав. Нічого не можу вдіяти. Чим далі тримаюсь від неї, тим більше манить. Проганяю думки, а вона у снах приходить. Провчити намагаюсь, а не виходить сердитись. В який момент це почалось? Ще місяця не пройшло з її приїзду. Коли ж я встиг вляпатись?

- Гаразд, - заспокоююсь, - можливо ви праві.

- Починай діяти, поки цього не зробив хтось інший. – Алекс одразу з порадами лізе.

- Навіть не знаю, добре це чи погано, - Тор, який так чекав, доки зізнаюсь, тепер схвильовано водить очима по нам двом.

- Що ж тут поганого? – давач непроханих порад дивується.

На це питання відповіді не отримуємо. Натомість я отримую ще пару геніальних порад, перш ніж попрощатись з хлопцями.

Захопити тістечка не забув. Додому повернувся на таксі. З порогу засипали мене питаннями про автомобіль і моє плече. Отже, Софія розповіла вже. Ледь втік від батьків. Постукав до нірки, як її іноді співжителька називає.

- Паша? – дівчина відчиняє, сонно потираючи очі.

- Знаю, ти не любиш, коли торкаюсь до тебе. А я робив це завжди навмисно. Це вибачення. Більше не повториться. – простягаю їй тістечка.

- Ти завжди так будеш просити вибачення? – киває вона на коробку в моїх руках, нагадуючи про схожий випадок.

- Якщо так ти точно вибачатимеш, то чому не користуватись? – усміхаюсь.

- Хитрий котисько, - сміється дзвінко забирає свої смаколики.

- Я піду, а ти лягай вже. Нам завтра на святкування сторіччя музею йти, не забула? – вже йти хочу.