Розділ 12

Софія

Втираю шампунь в коріння волосся, паралельно пригадуючи сьогоднішнє побачення. Воно було неймовірним. Поле з нарцисами, морозиво, Алекс…

 Подруга кепкувала, що скоро в мене станеться перший поцілунок. Я звичайно це заперечила. Але насправді сама часто уявляю той день, коли наші губи поєднаються у солодкому поцілунку. Вичитала цю фразу в одній з Мілиних книг. Інколи беру в неї щось почитати, а вона мені навмисне романи свої улюблені підсовує.

Завжди сміялась, чуючи щось подібне. Як поцілунок може бути солодким? У них що губи в меді? Та найбільше солоний поцілунок мене смішить. На думку спадає тільки смак солоних огірків, які бабуся на зиму консервує.

З Мілкою я не ділилась цими думками. Вона скаже: «Ти нічого не тямиш». Можливо й справді воно так. Я ж ніколи не цілувалась, тому не можу знати, які губи бувають. Сподіваюсь, наш поцілунок з Алексом буде на смак, як морозиво.

Вмикаю гарячий душ і починаю наносити на тіло гель для душу. Довше затримуюсь на плечах, роблячи масажні рухи. Останнім часом вони трохи болять. Це все через неправильну поставу.

Ой, я ж про поцілунки думала. Так от наш перший поцілунок точно буде романтичним, під зірками, лагідним і приємним. З Алексом тільки ніжні поцілунки уявляються.

Він же не Паша. Мій співжитель  точно не буде таким м’яким. Він притисне до стіни і нападе на мої губи. Гадає, що мною можна крутити, як захочеш. От якби я взяла над ним контроль…

Стало страшно від усвідомлення, що ці думки викликають у мене добре знайоме відчуття внизу.

Ніжний поцілунок краще. Однозначно. Не хочеться мені зовсім, щоб Паша впивався в мої губи грубо і кусав їх. І не хочеться контролювати кожен його рух. Боже! Що це за фантазії? Потрібно викинути їх з голови. Знати б як? Картинка не зникає. Швидко вмикаю холодний душ, щоб охолонути. Чому мені в голову лізе такий кошмар? Я повинна думати про Алекса. Доброго та уважного.

Змиваю шампунь, одягаюсь, вискакую з ванної кімнати і натикаюсь на винуватця. Паша стояв весь цей час під дверима ванної, без футболки, з рушником на плечах. Лише на мить опускаю погляд до низу і швидко повертаю на обличчя.

- Що ти тут робиш? – перелякано дивлюсь у сірі очі.

 На мить здалось, що він підслухав усі мої думки й зловив на гарячому. Поглядом обпалює, хитрющий котище.

- Чекаю своєї черги.

- Тоді я пішла, - проходжу повз.

- Софіє! – лунає навздогін.

- Що? – обертаюсь, все ще відчуваючи тривогу.

- Ти що в кип’ятку милась? Чому така червона?

- Навіть, якщо кип’ятку, тебе це не стосується! - знову кидаю погляд на прес, - І чекай своєї черги у футболці!

Забігаю до кімнатки вся червона і гаряча, ніби справді в кип’ятку варилась. Жах! По іншому не назвати.

Потрібно відволіктись. Як і обіцяла телефоную татові. Говоримо про мої успіхи у навчанні, мій новий дизайн. Про побачення мовчу, не потрібно йому все-все знати. Він розповідає, про колег, зміни у плані. Говорячи з ним і заснула.

Наступний день на диво пройшов без халеп, швиденько зібралась і побігла на автобус, навіть не зіткнулась з Пашею. На парах була зосереджена, не літала в мріях. Пізніше зустрілась з Анею та Русланою. Хоча, Мілка мене відмовляла, як могла. Ми, як і домовлялись пішли в торговий центр.

Аня була милою зі мною, як завжди. Розпитувала про побачення, робила багато спільних фото, розповідала про музей свого батька, не забувала і про Пашу щось запитати. Руслана теж намагалась бути люб’язною зі мною, проте складно  було не помітити її неприязнь, саме в мою сторону. Зціплені зуби, гордо піднята голова, оцінюючий погляд. Все це напружувало і збивало з думок.

Я бачила, як вона тихенько насміхається з мене, коли я показувала одяг, котрий обрала. Заспокоювало те, що поряд була Аня. Якби не вона, я не витримала б і хвилини на одинці з цією пихатою дівчиною. 

От і зараз, вона перш закотила очі, і лише потім погодилась зняти на відео танець. Аня почула свою улюблену пісню в якійсь кав’ярні й захотіла потанцювати.

- Ти впевнена? – перепитує Руслана, очевидно здивована таким бажанням подруги.

- Така класна пісня! Чому ні? – знизує плечима Аня. – Софії буде корисно.

Стоп. Що?

- Я тут до чого? – роблю декілька кроків назад.

- Ну як це? Будемо позбавлятись твоєї сором’язливості. Танець посеред вулиці, хороший спосіб.

- Я так не думаю… - пробую відмовитись, проте Аня покупки мої віддає Руслані та за руку тягне мене ближче до музики.

- Повторюй за мною, - починає показувати легкі рухи.

Повторити легко, але не зважати на перехожих складніше, ще й стоїмо біля калюжі.

- Шкода, Паші тут немає. Думаєш йому сподобались би мої рухи?

- Добре, що його тут немає, - усміхаюсь з полегшенням. - Твої рухи йому може і сподобалися б, ти на танці ходила, а от з мене він посміявся б. Нахабний котище!

- Ви що посварились? – ахає дівчина.

Упс! Вона ж думає, що ми з Пашею друзі. Потрібно з ролі не випадати. А так не хочеться обманювати мою нову подругу.

- Ні, це в нас жарти такі.

Аня лише з розумінням киває головою і продовжує танцювати, і мені вже стає якось не так соромно, коли вона поряд.

- Чим тобі так Паша подобається? – наважуюсь запитати.

- Дивне питання, ти ж сама бачила який він…  - мрійливо очі закочує.

- Вічно чимось незадоволений, холодний і нахабний? – ледь стримую смішок.

- Хочеш сказати, він не симпатичний?

- Симпатичний, - погоджуюсь з нею, - дуже навіть.

- Ну от! – піднесено вигукує, - І розумний, сильний, веселий. Ти чула як він фліртує з дівчатами?

- Але з тобою він не фліртує, а навпаки відштовхує постійно. Тож не розумію, чому ти досі бігаєш за ним.

Ой. Здається, зайвого бовкнула. Аня завмерла враз.

- Що? – чую нотки обурення в голосі. – Та як ти…

Договорити не встигає, поряд проїжджає фургончик, обприскуючи нас калюжею. Весь сором повернувся в мить. Люди сміються, пісня на фоні починає бісити, Руслана швидко поряд опиняється, віддаючи Анін телефон.