Розділ 11, 2/2

Паша

- Софіє! – як і домовлялись не вриваюсь, а спочатку стукаю.

Відкриває мені інша особистість Софії. Коли співжительці потрібно йти кудись, з’являється вона – нафарбована дівчина, в літній сукні з квіточками. І навіщо так виряджатись? Хоча… В такому образі вона теж приваблива. Тьху ти… Ну що за думки знов?

- Пашо, я поспішаю… Що ти хотів? – надягає кулончик, стоячи переді мною, і очікувально дивиться своїми кристаликами.

- Домовитись про наступне заняття. Але, якщо ти поспішаєш, потім поговоримо.

- Чудово, тоді я побігла, - хапає сумочку і проходить повз.

- Тобі пасує ця сукня! – саме виривається.

- Дякую! – не бачу, але чую, як вона сміється.

Повертаюсь закрити двері її кімнати, але помічаю знайомий напис на якійсь рожевій одежині, на столі. Забуваю про нашу домовленість і заходжу до кімнати. Так і манить мене перевірити цю рожеву тканину. Кручу в руках, прикидаю розмір. Сумнівів нема. Це точно моя улюблена футболка і білою вона більше не стане. Ну що ж, так і бути, подарую її Софії. Але тільки разом з маленькою помстою…

***

Софія

Відчуваю легенький вітерець, з далеку долинає спів птахів, а десь поряд, зовсім близько дзижчить бджілка. Можливо декілька. Хоча ще нічого не бачу, починаю всередині радіти, що побачення на природі. Виходить Алекс уважно слухав мене і запам’ятав, що я люблю гуляти біля річок та полів. Я кинула цю фразу ненароком в минулу нашу зустріч.

- Один, два, три! – Алекс прибирає долоні з моїх очей, але я все ще тримаю їх заплющеними.

Головне тримати себе в руках. Тримати себе в руках…

Розплющую одне око.

Ні, не можу! Підскакую і пищу від радості дуже голосно.

- Я завжди хотіла таке побачення!

Кручусь, оглядаю поле нарцисів, наше покривало з легкими перекусами й посмішка не зникає.

- Маю зізнатись, ідею Мілка підказала.

Трохи засмучуюсь, що не сам придумав мене сюди відвести, виходячи з моєї фрази. Але він же дізнавався про мене, хотів влаштувати побачення, яке мені сподобається.

- Точно, я їй казала, але як вона запам’ятала таку дрібницю?

- Здається це в неї у блокнотику було записано.

Закочую очі. Тепер розумію, що означає її «раптом знадобиться».

Вмощуємось зручно на покривалі. Очей не можу відвести від квітів. Вони неймовірні.

- Я здивувався, коли почув про нарциси. Хіба це не символ егоїзму? – запитав Алекс. – Можливо у них є ще одне значення?

Мені було дуже приємно, що він цікавився цим. Не те що Паша. Ой, чого це я порівнюю їх?

- Вважають, - почала говорити, щоб не думати, - що букет нарцисів приносить удачу. Мені б вона не завадила. Набридли ці халепи. Я їх притягаю.

- Припини, ти не притягуєш їх.

- Мій вчитель з водіння каже, що я просто неуважна.

Ну от! Паша все одно з думок виліз назовні.

- Гадаю, твій вчитель правий. – усміхнувся хлопець і задумався про щось. – Отже, вчитель хороший трапився? Не сварить?

- На заняттях ні, але поза ними поводить себе, як придурок. Жартує наді мною, обзиває і заважає.

- Чекай, скільки років твоєму вчителеві?

- Він трохи старший за мене, просто знайомий.

Потрібно змінити тему. Запитую про наступне заняття. Алекс пропонує скласти графік. В нього немає багато часу. Скоро змагання, він багато тренується і готує Христину. Але хлопець обіцяє, що після змагань, будемо більше вчитись.

- Вже почала малювати плакат? – питає мене, простягаючи тарілочку з шоколадним морозивом.

- Звичайно, ми з Мілкою будемо тримати його  і вболівати голосніше за всіх.

- Вам треба буде постаратись, аби перекричати двох моїх друзів. Вони зараз пропускають тренування, але на змагання точно прийдуть.

Що ж це за друзі в нього такі голосні?

- Зате ми з Мілою намалюємо кращий плакат!

- Не сумніваюсь, - засміявся Алекс.

Розмовляти було легко, ніби ми друзі, котрі давно не бачились. Під кінець побачення вся сором’язливість зовсім кудись втекла. Ми лежали на спинах і дивились на хмарки. По черзі називали, хто що бачить. Нарешті не заважали страхи сказати чи зробити щось не так.

Вже стемніло, коли я згадала, що обіцяла зателефонувати татові.

Ми, не поспішаючи, йшли до таксі. І розповідали якими були наші перші враження одне про одного. Виявилось я одразу сподобалась Алексу, і він чекав, поки я прийду до кафе вдруге.

Перш ніж поїхати, я сама обняла його міцно. Його парфуми був незнайомими, я відчувала запах кедра, але був ще один головний аромат, слабкий. Я ніяк не могла впізнати. Можливо на наступному побаченні я зможу пригадати, що це за рослина.