Розділ 10

Софія

Все пасує? А хвіст рівний вийшов? Помада не розмазалась? Потрібно заспокоїтись. Так я ніколи не потраплю на ці заняття. Беру всю сміливість в кулак і виходжу з кімнати. Головне не думати, як я виглядаю і бути якомога далі від дзеркал.

Доїхала швидко й одразу поспішила до кафе. Там ми домовились зустрітись. Алекс, помітивши мене, усміхнувся і пішов на зустріч.

- Привіт, ученице!

Хлопець обійняв мене, міцно до себе притискаючи. Мурашки пробіглися по всьому тілі. Це було так незвично, мило та приємно. Але щось змусило мене швидше вибратись з його теплих рук. Алекса очевидно це засмутило, бо усмішка зникла, щоправда, лише на мить. Він не хотів, щоб я помітила розчарування?

- Готова до першого заняття? – продовжив так само весело, ніби між нами щойно не було незручності.

Мені було важче приховувати напругу. Я нервово відводила погляд і червоніла, поки ми йшли до майданчика. Єдине, що заспокоювало, пейзаж. Точніше це може стати пейзажем, якщо хтось зобразить його на полотні. Я гарно пишу картини, але це займає дуже багато часу, я швидко втомлююсь. Інша справа створювати дизайн, накидаючи варіанти на папірці, а потім відтворювати за допомогою графіки на ноутбуці.

Коли ми прийшли, на доріжці вже катались двоє хлопців, а на гірці та сама дівчина з кафе виконувала трюк. За декілька хвилин всі троє під’їхали до нас. Двоє хлопців виявились двійнятами. Артур з черепом на скейті, Артем - з героєм якогось фільму. Дівчинку з кафе, звали Христина. Вона наймолодша тут. Лише 10 клас закінчує, але по словах хлопців найкраща після Алекса. Мене представили, як потенційну учасницю команди. Христина почала стрибати на місці з радісними вигуками. Набридло їй одній серед хлопців.

Після знайомства, трійця відправилась до кафе, залишивши нас з учителем на одинці. Чим ближче був початок заняття, тим більше зростало моє хвилювання. Найбільше боялась, що зганьблюсь перед досвідченим скейтером.

- А якщо у мене не вийде? – тихенько запитую, розглядаючи чорний скейт.

- Софіє, у нас попереду дві години. Цього вистачить, щоб ти навчилась тримати рівновагу і проїжджати маленькі відстані. – хлопець кладе руки мені на плечі та ласкаво посміхається. Як можна йому не повірити, дивлячись у ці прекрасні блакитні очі, відчуваючи тепло його рук? – У тебе все вийде. Віриш? – нахиляється до мене близько-близько й останнє шепоче.

- Вірю.

Блондин усміхається щиро-щиро й урочисто заявляє, що перше заняття щойно розпочалось.

Спочатку ми вияснили, яка нога буде ведучою, а потім вчились розганятись, і правильно ставити ноги. Алекс весь час був поряд, тримав мене за обидві руки, та іноді відпускав на декілька секунд. Пару разів я все-таки не змогла втримати рівновагу, проте теплі руки хлопця, які мене ловили, ставали втішаючим призом. Легкий поцілунок в лоб, зі словами, яка я молодчинка теж запам’ятались. Зізнаюсь чесно, я була розгублена. Радіти мені від такого прояву уваги чи обурюватись, чи не надто багато дозволяє собі скейтер. Перше бажання трішки переважало.

Вже через півтори години, я більш менш тримала рівновагу і їздила по кругу, Алекс йшов поруч і страхував на всякий випадок. Паралельно ми розмовляли про всяке. Я жалілась, що сьогодні ще перше заняття з водіння. Хлопець розповів, що вони з Христиною братимуть участь у змаганнях і запросив подивитись. Я пообіцяла намалювати величезний плакат. 

Сьогодні ми дуже зблизились і весь мій сором кудись зник. З Алексом так легко. Поряд з ним я не відчуваю себе незграбою, а навпаки впевненішою в собі.

- Ти вже придумав, як я маю відпрацювати борг? – ставлю чергове питання, коли він проводжає мене до таксі.

- Так, я довго думав і все ж зупинився на одному з варіантів.

Він подивився в небо. Там збирались темні хмари, скоро мав початись дощ. Мене це не засмучувало. Прогноз погоди обіцяв маленький дощик. Під таким можна прогулятись.

- Сподіваюсь це не пов’язано з колінами.

Обоє починаємо сміятись, згадуючи першу зустріч.

- Я думаю, що на нашому першому побачені тобі сподобається.

- Побачені? – перестаю на дорогу дивитись. – На справжньому?

- Так, Софіє, - руку мені подає перед сходинками - але, якщо ти проти…

- Я згодна!

Тільки б він сам не передумав…

- Чудово, - розпливається в посмішці.

Я завжди мріяла про побачення й ось нарешті мене запросили. Всередині вибухають феєрверки. Я зараз сама лусну від радості. Виходить, я його цікавлю, як дівчина? У мене таке вперше. Як себе поводити? Знову паніка починається. Серце колотиться шалено.

- Ходімо, бо спізнишся на заняття з водіння.

- Точно, - подаю нарешті свою руку.

До Паші краще не спізнюватись, а то ще відмовиться мене вчити. Звичайно домовленість є домовленість, але раптом щось вигадає, аби позбутись мене…

***

Паша

І де носить цю дівчину-біду? Запізнюється на двадцять хвилин. А я заради неї важливого клієнта переніс на інший час. Ще й дощ починається. Мені вже не подобається початок.

Щоб якось час прискорити зателефонував Алексу. В нього сьогодні зустріч з боржницею була. По задоволеному голосу роблю висновки, все пройшло чудово. В ході розмови дізнався, що дівчина ще й на побачення погодилась. Радий, що хоч комусь сьогодні щастить. Друг вразить боржницю наповал. В романтичних побаченнях він майстер.

Виглядаю у вікно, ось і моє горе біжить. Прощаюсь з Алексом і спостерігаю, як Софія в машину сідає.

- Вибач, затрималась на додаткових заняттях, – відкидається на спинку сидіння.

Усмішка з її обличчя не сповзає? Що ж вони таке вивчали на додаткових заняттях?

- Чому така задоволена? – запитую, заводячи машину.

- Бо вчитимусь зараз водити автомобіль, потім складу екзамен і поїду додому.

Як я одразу не здогадався? Звісно, вона ж мене ледь змусила взяти в цьому участь.

- То який у нас план? – нахабно повертає дзеркальце у свою сторону і під різними кутами розглядає своє обличчя.