Розділ 8, 1/2

Софія

- Швидше, Мілко!

Як завжди тягну подругу до буфету, а вона намагається відмазки придумати. Знаю, що в неї просто не вистачає грошей, щоб нормально пообідати. Хоче чи ні, а я нагодую її.

- Я не хочу, щоб ти витрачала на мене свої гроші, — пробує розвернутись.

- По-перше, це не мої гроші, а татові. По-друге, я не хочу, щоб тебе це так напружувало. Я просто пригощаю найкращу подругу.

- Гаразд, але сильно на мене не витрачайся.

Ага! Все-таки здалась. Швиденько займаємо чергу та обговорюємо, що взяти. Мілка звичайно від дорогого відмовляється. Та хто її буде слухати? Візьму побільше.

Розглядаю студентів за столиками. Он мої однокурсники. А недалеко від них дівчатка з групи Мілки. А трохи далі… О, ні. Здається, попелясті очі вже давно за мною спостерігають. Паша помахом руки кличе мене  за стіл. Здогадуюсь навіщо. До них Аня підсіла і знову про щось базікає.

- Мілко, — закочую очі, — схоже мені знову потрібно виконувати домовленість.

 Була купа часу все розповісти, тож подруга зрозуміла, про що я.

- От і прекрасно! Моя черга базікати з вашою п’явкою.

Ну звичайно, закрити б її зі своєю копією, то вони до кінця життя сперечались би про щось.

Тепер навпаки, мене тягнуть. Подруга нахабно всідається навпроти Ані й ставить свій обід на стіл. Я боязко сідаю поруч, якраз напроти постраждалого. Смикаю носом, уловлюючи аромат мускусу та ванілі. Я дарувала схожі парфуми татові.

- О, дівчата, чому так довго? - Паша підморгує мені.

- Черга довгою була, — встигаю відповісти, перш ніж Мілка звертається до п’явки.

- Ти напевно Аня? Багато про тебе чула.

Поки дівчата знайомляться, ловлю на собі хитрий уважний погляд. Чому так дивиться? Щось не так? Щось на обличчі? Починаю метушитись в пошуках дзеркальця, а Паша не стримує смішок. Розглядаю ретельно обличчя. Чисте. Ну і як це називається? Спеціально хоче, щоб я хвилювалась? Тепер глянув на Аню і на Мілку.

Концентруюсь на їх діалогу. Який кошмар! Міла розповідає про нещасний випадок в салоні краси, в якому Аня зазвичай буває. Тор киває головою, мовляв, він теж чув. Бачу по них, що брешуть, зате як п’явка розпереживалась. Рот відкрила, слухає й вірить усьому. Нічого сказати не встигає, на кожне її слово Мілка десять каже. Якщо чесно, це все мене трохи смішить.

- Я напевно подзвоню і скасую свої процедури, — Аня злякано телефон бере і відходить від нас.

- Це було весело! – Мілка нарешті приступає до свого обіду.

- Хороша в тебе фантазія, — Паша хвалить, – потрібно було з тобою домовлятись, а не з Софією.

- Соня була б не проти точно, — подруга має рацію. Я з радістю віддала б свою роль їй. – Тільки моя умова така ж сама — уроки з водіння для подруги. Тож різниця невелика.

Паша щось відповідає, потім подруга знову щось каже. Не слухаю. Лише спостерігаю, як легко їм розмовляти, хоча бачаться вдруге. Відчуття, ніби вони товаришують цілу вічність. Навіть незручних мовчанок не виникає. А я просто доїдаю свій обід і відганяю нав’язливі думки, що зайва серед них. Мілці я точно не заважаю. Ми ж найкращі подруги.

Аня більше не повернулась. Не схотіла слухати про жахи салонів. Але всі цьому тільки зраділи й чекати не збирались. Не розумію, чому вона їм не подобається. Як на мене, звичайна дівчина. Згодна, любить поговорити, але ж це не смертельно.

Спочатку ледь притягла подругу до буфету, тепер ледь витягла. Мілка одразу обурилась, що я не дала закінчити розмову.

- Відколи ти так поспішаєш на пари? Ще десять хвилин в запасі. – розводить руками.

- Відтоді, як мені стало некомфортно в компанії з цими двома, — дую губи й погляд відводжу.

- Вибач, — чую винуватий голосок. – Наступного разу штурхай мене в бік.

- Так і зроблю.

- Не розумію, ти завжди така балакуча зі мною. Точнісінько як Аня, в тебе рот не закривається.

Отакої! Мене порівнюють з дівчиною, яка всіх бісить.

- Справді? – перепитую.

Ніколи не помічала за собою. Я завжди мовчазна.

- Та-ак. Проблема в тому, що балакуча ти лише зі мною і своїм татом. Тобі важко виражати свої почуття і висловлювати свою точку бачення комусь окрім нас. – оголосила Мілка і швиденько дістала з рюкзака свій блокнот з олівцем.

- Не правда. Я з усіма однакова. І нормально все виражаю.

Я ж краще знаю себе.

- Перша стадія – заперечення. – черкнула пару слів у блокноті.

- Що?

- До прийняття ще три стадії. – показала три пальці, закрила блокнот і співчутливо покивала головою подруга.

- Давай змінимо тему,- сподіваюсь, не почути у відповідь щось на кшталт: «Втеча від своїх проблем». Єдині проблеми це мої халепи. Так, я від них тікаю. Але це інше.

- Добре, — нарешті ми закінчили зі стадіями. – Я після наступної пари йду на роботу. Ти зі мною? – це так Міла запрошує прогулятись парком.

- У мене ще дві,- сумно хитаю головою, — але я загляну до тебе після універу.

- Чудово, можливо випрошу у баристи морозиво для нас, за рахунок закладу.

Ось таке мені подобається! Зовсім забуваю, про що говорили хвилину тому і подумки обираю смак морозива.