Розділ 5, 2/2

Софія

І за що мені це все? Стою у фартуху посеред кухні й дивлюсь на інгредієнти. А вони у відповідь – на мене. В голові стільки запитань крутиться. На якому моменті мене виженуть з кухні? Чи обійдеться без постраждалих цього разу? Навіщо Паші мене їсти? Ой! Про Пашині слова взагалі зараз не потрібно думати. І так знаю, що цілу ніч морочитиму голову. Що ж хитрий котище мав на увазі?

- Почнемо? – ніби громом, ошелешує чоловічий голос, що я аж здригаюсь. Натягую посмішку й обертаюсь вся така спокійна. Намагаюсь не подавати виду, що я хвилююсь. Бо зараз почне знову свою пісню, про мою слабохарактерність і страх спілкування з хлопцями.

У спортивках і потертій футболці, з розкуйовдженим волоссям, виглядає так по-домашньому. І попелясті очі здаються не такими злими. Тільки усмішка та ж сама – хитрюща.

- Твоє перше завда-ання… - хлопець заглядає мені за спину і, декілька секунд роздумуючи, нарешті продовжує, - нарізати помідори.

Ну це я зможу. Повертаюсь до столу і викладаю помідори на дошку. Підношу ніж і… Я ж забула уточнити, як саме різати? В дитинстві часто сварили, що не перепитую. Кілька разів замість півкілець в омлет потрапляли квадратики, які чомусь не подобались бабусі.

- А як різати? – запитую. Не хочеться накосячити знову.

Замість відповіді Паша стає позаду і, накриваючи мою руку з ножем своєю, починає різати овочі. Стривайте, він не правильно зрозумів… Та чому я не кажу цього, а продовжую стояти. Не так легко утихомирити думки, коли тебе затиснули з усіх боків. По тілу мурашки пробігають і стає ніяково. Навіщо так близько? Знущається? Зранку збудження від одного його дотику прийшло. Що вже зараз говорити?

- Зрозуміла?

 Більше звертаю увагу на гаряче дихання над вушком, ніж на сам голос і суть питання.

- Так, - коротко відповідаю і хлопець одразу відстороняється.

Час від часу зиркаю на головного кухаря і ловлю сама себе на гарячому, розуміючи, що роздивляюсь вени на його руках і на шиї. Тільки б він не помітив. Десь читала, що у чоловіків відсутній бічний зір.

- Ти впораєшся швидше, якщо перестанеш розглядати мене, - раптом мовив Паша, навіть не повертаючись.

Чорт! Здається там було написано, що бічний зір не відсутній, а слаборозвинений. Вчасно ж згадала.

Вирішила не заперечувати, боячись нових недоперевірок.

Наступним завданням було змазати форму для випікання рослинною олією. І з цим я теж впоралась на відмінно, якщо не брати до уваги трохи пролитої олії на підлозі. Паша сказав, щоб витерла одразу, але я забула за новою задачею. Найскладніше шеф взяв на себе. Мені ж залишилось натерти сир і викласти все у формочку.

Виставили на таймері тридцять хвилин, і я полегшено видихнула. Ну от і все! Можна тікати у свою кімнатку. Повісила фартушок на гачок і вже хотіла йти. Та куди там? Замість цього підковзнулась і опинилась в сильних руках. Одна примостилась у мене на талії, інша тримала за спину.

- Я ж говорив витерти олію, - сердитим тоном мовив мій рятівник.

- Вибач, - не наважилась в очі глянути, - я зараз все приберу.

- Я сам. Наступного разу будь обережнішою.

Кивнула у відповідь, відсторонилась і все ж втекла до кімнатки. Ну чому я така неуважна? Добре, що не впала. Хоча в цьому заслуга Паші. Вчасно поряд опинився? Чи швидко підбіг, аби зловити? Не звернула уваги на це. Дивно… Вкотре рятує мене? Втретє? Вже не пам’ятаю, всього, що сталося за цих пару днів. І в кого я така везуча вдалася?

Приблизно через годину мене покликали вечеряти. Батьки ще не повернулись, тож ми сиділи вдвох.

- Як тобі? – запитав хлопець, як тільки я спробувала наше творіння.

- Дуже смачно! – усміхнулась. Здавалось би просто макарони з куркою та овочами, але запечені й политі соусом, вони ще смачніші. А розплавлений сир зверху просто прекрасно доповнює. Паша справді чудово готує. Моєї заслуги в цьому точно немає, я нічого важливого не робила. – Ми тепер завжди разом готуватимемо?

- Так, можеш вважати це уроками готування. Тобі не завадить.

- Якщо ти вже проводиш мені уроки готування, - спробувала знову натякнути, - то може ти допоможеш з екзаменом?

- Про водіння зі мною навіть не думай, - моментально всі надії знищив.

- Але, якщо я складу екзамен, то поїду від вас. Хіба ти не хочеш цього?

- Хочу. Тільки це з самого початку програшний варіант. Ти за два роки в автошколі водити не навчилась. Думаєш, зараз щось змінилось?

- Зараз є мотивація і прекрасний вчитель, - схоже комплімент не вдався. Хлопець все одно не погодився. Засмученою повернулась до кімнати й почала перебирати різні варіанти. Щоб такого запропонувати на заміну урокам?