Паша
Звалилась на мою голову дівчина-біда. Поїхав сьогодні раніше звичайного, щоб не змусили підвозити. Ще накличе біду на машину. Кави не встиг попити. Довелось по дорозі заїхати в кав’ярню, бо в такий час буфет в універі ще закритий. Одні проблеми від цієї Софії.
Дві з них зараз ледь не по підлозі качаються від сміху. Друзі, вони й у горі, й у радості друзі. А ось, коли на лобі шишка вилізла та око, як у фільмах жахів, перетворюються на гієн.
- Не спирай все на нову співжительку, - Алекс з Тором вже в курсі останніх новин. Як вони ще й у цьому не засумнівалися? – Зізнавайся, як навернувся? – Тор вже вуха нашорошив.
- Та кажу ж вам, це все дівчина-біда. – вже вкотре повторюю, а ці два телепні не вірять, що дівчисько могло таке влаштувати. – Масло вчора розлила, горошиною в око стрельнула. Пощастило, що більше не бачились. Бо прийшов би я ще й зі зламаною ногою.
Про ванну змовчав. Зараз знову заспівають, що я знущаюсь з бідної дівчинки.
- Вона хоч гарненька? – Алекс як завжди.
Зізнатись, що для мене навіть дуже симпатична? Ще в гаражі помітив тонку талію, груди, розміром з грейпфрут, і в цілому привабливу фігуру по типу пісочного годинника. А у ванній ніби нічого й не видно було, але… Схоже у мене не двоє зрадливих друзів. Той, що у штанах теж дає збої. Ну звичайно, давно в нього дівчини не було. Обійдуться без таких подробиць.
- Гарненька, а що? Познайомити? – І так знаю, що відповість, але все-таки запитав.
- Та ні, після випадку з Машею якось не хочеться. – У друга травма, пов’язана з однією шанувальницею. Вже півтора року на дівчат не дивиться.
Тор навпаки на кожну зустрічну заглядається. Вчора з однією, а сьогодні з другою.
Як щодо мене? Я від дівчат відбиваюсь. Чогось вішаються на мене, як реп’яхи.
Пару разів пробував серйозні відносини, але не склалося. Тор каже, якщо інтиму захочеться, то можна разок і з однокурсницею замутити, та потім спробуй її відчепити від себе. Присмокчеться як п’явка.
- У вас через 10 хвилин лекції, - нагадує Алекс, дивлячись на свій годинник.
Ми вчимося на трьох різних факультетах. Я на менеджера пішов, Алекс на адміністратора. В майбутньому плануємо відкрити автосалон. І лише Тор не захотів приймати в цьому участь. Він у нас – дизайнер інтер’єру. Якщо почне робити макет, то ти його вже не витягнеш з планшета, поки недопрацює. Та я таємно плекаю надію, що погодиться стати дизайнером для нашого автосалону. Хочеться, щоб у цьому всі втрьох участь взяли.
- Знайдеш, чим без нас зайнятися? – Пощастило Алексу, у нього відмінили пару.
- Не переживай, Тор. Твоїх потенційних дівчат не чіпатиму.
Прощаємось з другом і тепер удвох йдемо до сходів.
- Сьогодні прийдеш в скейт-парк? – Ми з хлопцями любимо після пар поганяти на скейтах. Особливо Алекс. Він з нас найкраще катається, всілякі трюки виконує, навіть пару разів брав участь у змаганнях. І завжди перемагав. В нас з Тором не така тяга до дошок на колесах. Я більше по машинах, а друг… Дайте подумати… По дівчатах.
Спокійно обговорюємо минулу зустріч, піднімаючись. Допиваю свою каву. Як раптом, хтось втаранюється в мене на скаженій швидкості, ледь встояв на місці, зараз би покотилися вдвох вниз по сходах.
Та це ж дівчина-біда! Ну що за ходяче горе? Поки до нас не переїхала, ніколи не перетиналися в універі. Як тільки познайомились, так і притягуємось один до одного, а неприємностям заздрісно, то вони теж до нас приєднується.
- Все-таки намагаєшся добити? – Поряд з нею є про що боятися. Лише дивом щойно вцілів. Ще трохи й справдилися б мої слова про зламану ногу.
- Вибач, я поспішаю! – Очима кліпнула, мої руки зі своєї талії прибрала(як вони там опинились?), і побігла далі.
- Обережніше! – крикнув на прощання, та сумніваюсь, що почула. Куди так поспішає? Кафедра дизайну не в тому боці. - Бачив? Що я казав? Магніт для нещасть. – Поки чекаю відповідь, шукаю свій стаканчик від кави. Куди ж він відлетів? Добре, що хоч каву встиг допити.
- По-моєму, ти перебільшуєш, - Ось чого друг так довго думав: теж стаканчик шукав. Знайшов під підвіконням і мені простягнув, - Це просто збіг. Звичайна дівчина. До речі справді гарненька. Може мені з нею того…
- О, це вже ні. Ще не вистачало, щоб вона потім посердилася на нас батькові, після того, як ти її використаєш. – Це ж буде катастрофа всіх віків. – Зрозумій, з будь-якою іншою, будь ласка. Але не з дочкою татового найкращого друга.
- Тоді ти її забирай. Ти ж у нас не любитель дівчат на одну ніч. Спробуй з нею серйозні відносини,- хоч стій, хоч падай. Оце вигадав. Я з нею і тижня не протримаюсь. Потраплю до лікарні в перший же день, з важкими тілесними ушкодженнями.
- Ні, дякую. Вона не в моєму смаку.
- А які в твоєму смаку? – питання з зірочкою. – Назви хоч одну дівчину, яка б була у твоєму смаку. – своїм мовчанням роблю ще гірше, бо друг наступне видає, – Ти точно по дівчатах?
- То-ор! – Ну дістав зі своїми приколами. Ні дня без своїх веселкових жартів.
- Я давно помітив, що між вами з Алексом є іскра, - розвів долонями перед своїм обличчям, як ворожка, – Ай! – і одразу ж потер плече від мого «легенького удару».
Розійшлися на третьому поверсі по своїм аудиторіям. Присів біля Іллі, старости нашої групи.Той, як завжди, в діловому костюмі. Ніби в депутати зібрався.
Прямо перед викладачем, в аудиторію залітає Аня і займає місце поряд зі мною. От халепа! Це ж найголовніша моя фанатка. Починає щебетати про новий манікюр, руками перед самим обличчям махає, аби я краще роздивився. Не забуває про око і гулю на лобі запитати.
- Аня, давай потім, хочу лекцію послухати. Цікаво ж… - Якось неправильно сформулював. Тепер прибіжить після лекції зі своїми нігтями й розпитуваннями.
- Звичайно, Паша. Ти такий розумний, завжди уважно викладачів слухаєш, - скоріш роблю вигляд, що слухаю. Тільки так набридливу однокурсницю можна заткнути. – А я от теж уважно слухаю, але не все розумію. Може ти мені поясниш потім? – очима блискає, а я здригаюсь від пронизливого погляду.