Торкатись заборонено

Пролог

Ось так живеш собі спокійно життям сірої мишки. Зі своїми проблемами, які нікого не цікавлять, окрім тебе. Зі своїми захопленнями, які іноді вважають дивними. Зі своїми таємними бажаннями та мріями, які здаються нездійсненними. Зі своїми страхами, незрозумілими іншим.

Радієш. Сумуєш. Злишся. Дивуєшся. Хапаєшся за голову, коли знову все йде до одного місця. І запитуєш себе: «Чому саме я, а не хтось інший?». Всюди бачиш обман. Боїшся потрапити в пастку хитрих та нахабних звірів. Що вони хочуть? Погратися і викинути? Впитися гострими зубиськами, відбираючи останні сили? Ввіткнути кіготь в спину, змусивши більше нікому не довіряти? А може просто спопелити поглядом?

 Маленька помилка і ти полохаєшся. Вдих, видих, вдих, видих… Часто-часто. Повітря так мало. В очах темніє. Все тіло нервово здригається. І всі погляди направлені на тебе. Залишається тільки тікати… Тікати від халеп, що переслідують. Тікати, від звіра з попелястими очима. Тікати у свою маленьку нірку, розчарувавшись у всіх.

***

Софія

Почуті слова, з жахом, відлунюються в голові.

Ну звідки в нього взялась дурна звичка: ошелешувати новинами з самого порога? Я ледь не втопила бідну орхідею. Займаєшся спокійно своїми справами, аж тут, мов грім серед ясного неба, тато зі своїми жартами. Я ж права? Це був просто невдалий жарт? На всякий випадок перепитую і готуюсь видихнути повітря, що комом у горлі стало.

- Які жарти, Софія? Я цілком серйозно. – ловлю суворий погляд і намагаюсь усвідомити. Поки не виходить. Дивлюсь на квітку, чекаючи підтвердження, що й вона почула.

- Тобто ти реально відправляєш мене на пів року в іншу сім’ю? – начебто ніякої заявки на телепрограму не заповнювала. А може в мене склероз?  - Ти довіриш мене чужим людям?

- Не драматизуй. – тато забирає в мене лійку, щоб я й інші квіти не залила надто сильно. – Ти будеш під наглядом мого друга. Ти ж знаєш Юру. – А як же його не знати? Це ж друг татового дитинства. Буває в нас вдома частіше, ніж опадає листя у бегонії. Крім цього, Юрій Володимирович пізніше став моїм вчителем з водіння.

- Але крім нього, там буде його дружина і син. – з ними я мало знайома. І так мало бути завжди, по моєму таємному плану, але татове замовлення за кордоном все зіпсувало.

- Нарешті познайомишся з Пашею.

 Ну звичайно! Оце ходжу і мрію про знайомство з ним…

- Ти ж знаєш мене. Від страху ляпну щось не те або купу неприємностей натворю. – це повинно спрацювати, як аргумент. Кому як не татові знати, яка я незграбна. Чого лише варте весілля тітки Ганни, коли я впала прямісінько в торт. І так завжди. Де Софія – там біда.

- Дядько Юра вже звик.

 Так, перед татовим другом я теж відзначилася. Це ж треба було переплутати право і ліво на занятті з водіння.

- А немає варіанта, де я залишаюсь вдома? – Ну справді. Від цього нікому гірше не стане.

- По-перше, ти неповнолітня. – та мені ж через місяць 18 виповниться. – По-друге, хто тобі готуватиме? Остання твоя спроба закінчилася пожежею. – подумаєш… Ніхто ж не постраждав. Пожежу загасили. Він мені це все життя згадувати буде? – По – третє, якщо ти запросиш додому свою подружку, то від будинку й сліду не залишиться. Коли ви разом, це взагалі – ховайся, куди бачиш. – ось на Мілку хай не наговорює.

Програвши битву, пішла збирати речі. Голосно гупнула дверима, щоб знав, яка я зла. Ну чому саме мого тата відправляють на це замовлення? В них що інших архітекторів не знайшлось? Та ще більше хвилює зовсім інше. Чому сказав тільки зараз? Так несподівано це все.

 Погляд падає на мій улюблений кактус. Рожева квіточка майже розпустилася.

- Тебе точно з собою візьму. - не пропущу ж я перше цвітіння. Переставила спеціально на стіл, щоб не забути.

Де там моя зелена валіза? Напевно вся в пилюці. Ще б пак! А якою вона має бути, після року лежання під ліжком?

Першою у валізу потрапляє піжамка з лавандою, слідом йдуть улюблені джинси та смугаста футболка. Шорти, замасковані під спідницю не відстають і теж стрибають до друзів.

Кінець кінцем, після купи «потрібних» мені речей, валіза ледь закрилася.

Утамувавши злість, все-таки вийшла до тата(чи скоріше до смаженої курочки, запах якої й виманив мене з кімнати).

- Я думав, ти образилась, - дивиться й сміється.

- Образилася. – підтверджую і не наважуюсь підійти до столу. Руки на грудях схрестила і переступаю з ноги на ногу.

- А я ось приготував курочку. Хотів і тобі запропонувати, але якщо ти ображена… - ставить на стіл апетитну курячу ніжку, гарніром для якої служить картопля.

- А ти її у гірчиці маринував? – питаю, ніби для підтримання розмови, а сама ледь тримаюсь, аби не накинутись.

- Так, як ти любиш…

 Не вигідно мені з татом сваритися. Ох, як не вигідно.

- Тату, знаєш, я і не ображалася. Просто трішки засмутилася, що ти їдеш. Я ж тебе так люблю… – натягую посмішку і погляду з курочки не зводжу.

- От підлиза! Сідай вже! – рукою за стіл кличе і самовдоволено посміхається. А мені тільки цього  треба. Як вампір впиваюсь в соковите м’ясо. – Ти тільки при Паші так не їж, а то десятою дорогою тебе обходитиме. – Ніби то зараз не так? Гарно я знаю і тата і дядька Юру. Все розпатякали про халепи, що за мною бігають(І завжди наздоганяють). — З вас би гарна пара вийшла! – Почалося…

- Тату, я тебе прошу. Яка пара? Я бачила його пару разів. – Це до речі правда.

- А хто тобі лікар? Зі мною до них їхати не хочеш. Коли вони до нас - не виходиш з кімнати.

- Ти ж знаєш, як я соромлюсь хлопців свого віку. А він ще й старший. Жах! – Одні мінуси в цього Паші.

- Всього на три роки.

Тато серйозно намагається впарити мені 20-річного парубка? Потрібно швидко перевести тему. Ніби не навмисно запитую про замовлення. А сама в голові думаю, аби швидше поділитися з подружкою різкими перемінами в моєму житті. По телефону не підійде. Таке потрібно в живу розповідати. Доведеться чекати понеділка.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше